Ключ від Королівства

– А може, залишити мое? Штани…

Гарольд окинув мене поглядом:

– Там, куди ми йдемо, – таке не носять.

Йому було рокiв сiмнадцять, i вiн дещо скидався на однокласникiв Лозовоi i Зайцевоi. Досить нахабний. І менi не сподобалося, що Оберон викликав його до себе в кабiнет i сказав: «Гарольде, це наш новий маг дороги. Будеш його наставником».

(А я ж сподiвалася, що мене вчитиме Оберон!)

– Ну, вибирай. Штани там, сорочку, чоботи. Чи тобi сукню з кринолiном? – тепер вiн уже явно знущався.

Довелося менi таки порпатися в цiй купi.

Майже весь одяг був для дорослих. Поки я вiдшукала штани i куртку, що так-сяк пiдходили, вибору в мене не залишилося.

– Слухай, Гарольде… А куди ми йдемо?

– Забудь казати: «Слухай, Гарольде». Вчися звертатися: «Скажiть, майстре».

Я подумала: мабуть, досi у нього в пiдлеглих нiкого не було. Менi «випала честь» бути пiддослiдною мавпочкою…

– Е-е-е… майстре. А Оберон казав…

Вiн не на жарт спохмурнiв:

– Ще раз скажеш «Оберон», – отримаеш запотиличника.

Кажи: «його величнiсть».

Я мiцнiше зцiпила зуби. Ну-ну… Ще невiдомо, хто кому перший наскладае…

Перевдягатися довелося тут же, за штабелем потертих сiдел (здаеться, сiдла не для коней – завеликi). Поверх своiх колготок i футболки я натягла штани, сорочку й задовгу, як для мого зросту, куртку. Взула чоботи (нашi модницi, мабуть, побилися б за такi ботфорти… якби вони були хоч трiшечки новiшi).

Гарольд оглянув мене (ну й чуперадло, якщо чесно!) i залишився вдоволений.

– Урок перший, – вiн заклав руки за спину й вiдставив ногу, щоб здаватися солiднiшим.

 – Маг дороги повинен умiти захищатися вiд зла. Бо як тодi вiн зможе захистити iнших?

Вiн стрiмко розвернувся, з його руки вилетiла залiзна стрiла i застрягла в очному прорiзi важкого шолома, що iржавiв на стiйцi разом з обладунками. У порожнiй головi «лицаря» спалахнуло, з усiх щiлин повалив дим.

Я роззявила рота. Спостерiгаючи за мною краем ока, Гарольд злiпив просто з повiтря тремтливу кульку й пiдкинув ii до стелi.

Кулька вибухнула, на нас посипалися iскри, а на балцi розпливлася чорна пляма кiптяви.

Веснянкуватий нiс мого вчителя задерся в напрямку цiеi плями.

– Маг дороги нiчого не боiться. Скажи: «Зло не мае влади!»

– Зло не мае влади, – слухняно повторила я.

– Уже краще. Зараз ми з тобою пiдемо в мiсто i там потренуемося. Тiльки дивись: од мене – нi на крок!

* * *

Даремно вiн це сказав: я й так боялася вiдiйти вiд нього хоч на пiвкроку.