Ключ від Королівства

– Можеш, якщо ти насправдi маг! Дiй!

Я слухняно взяла посох у руки. Поводила туди-сюди… Нiчогiсiнько. Гарольд стояв над душею, пропiкав мене очима i всiм своiм виглядом виказував: добре, аби тебе змiя живцем проковтнула, нездаро…

– Я щось роблю неправильно?

– Ти все робиш неправильно. Ти повинна ловити посохом тонкi сигнали, розумiеш?

– Як антеною?

– Як посохом! Давай iще раз.

Я знову поводила посохом. Придивилася до купин – у двох iз них темнiли круглi дiрки. Нори? А в третiй начебто нiчого не було.

– Ось тут змiя, – я навмання ткнула пальцем в одну з дiр.

– Нi. Змiя не там. І ти нiчого не вiдчула. Ти навiть не намагалася.

– Я намагалася…

– Тодi шукай змiю!

Мiй посох рухався туди-сюди, як «двiрник» на склi машини.

– Змiя там, – я показала на iншу купину.

– Нi!

– Можливо, тут узагалi немае змiй?

– Є! Тут зовсiм поряд сидить дуже отруйна й страшна змiя. Їi укус вбивае за кiлька хвилин… у страшних муках. Вона прокушуе наскрiзь чоботи. І навiть кольчугу. Це страшно й небезпечно, розумiеш? Думай про небезпеку.

Вiн переборщив.

Вiн хотiв, щоб я посохом знайшла «тонкий» сигнал небезпеки, натомiсть я перелякалася так, що мало не намочила новi штани. Я вiдскочила, ушкварила посохом по високiй травi.

Це дiйсно була дуже страшна змiя. Набагато бiльша за гадюку – чорна, iз зеленими розводами. Дивно, як детально я встигла ii роздивитися. Змiя, розлючена моiм ударом, стрибнула (так-так, стрибнула!) по посоху вгору й стиснула щелепи на моему зап’ястi.

Боляче не було. Я струсонула рукою – змiя впала i поповзла в траву. Миттево.

На руцi залишилися двi червонi цятки. І вони швидко перетворилися на двi синi…

– Ой! – скрикнула я.

Тут мене ухопили за комiр i поволокли. Я, звичайно, спiткнулася й упала. Тодi мене пiдхопили на руки, закинули через плече (це дуже незручно – висiти вниз головою) й потягли кудись зi страшенною швидкiстю – тiльки трава зашелестiла. Упала з голови чорна зi срiблом хустка.

У мене на якусь мить затьмарилося в очах, а коли чорнота розтанула, я побачила перед собою величезне шовкове шатро – бiле, iз зеленими узорами. Бiля входу до шатра стояв стражник.

– Пропусти! – здавлено просичав Гарольд.

Стражник вiдсунувся, i Гарольд внiс мене в шатро на руках.

– …Перехiд межi. Якби це було взимку – я перший сказав би, що не варто й намагатися. Але зараз весна i досить суха.