Ключ від Королівства

– А ви зi мною – за компанiю?

Я розгубилася.

– Навiщо?

– Ну, хоча б для того, наприклад, що менi хочеться почути про свiт, звiдки ви родом. – Вiн усмiхнувся.

– А ви знаете, що я з iншого свiту?

– Звичайно.

* * *

Я не вiдразу зметикувала, куди вiн мене веде. А коли зрозумiла – було вже пiзно.

Шестеро дiвчат! Вирядженi у довгi сукнi, з накидками i шалями на плечах, iз химерними зачiсками (i це ж у походi!), з пiдведеними очима. Одна була схожа на Мальвiну, тiльки волосся не голубе, а золотаве.

Ще одна – руда, з ластовинням. Одна трохи схожа на Зайцеву (якби ii трохи причепурити). Ще трьох я не розгледiла, тiльки помiтила, що вони гарнi, куди гарнiшi за мене… І всi сидять на складаних стiльчиках навколо багаття, розмовляють i хихотять…

– Вашi високостi! Дозвольте вiдрекомендувати вам Лiну – нашого нового мага дороги.

– Доброго вечора, – пробурмотiла я собi пiд нiс. Цi дiвчата ще й «високостi», он як…

Нареченi принца!

Я озирнулася на свого поводиря…

* * *

– Ну i де ти швендяла? – запитав Гарольд.

Маленьке багаттячко, бiля якого вiн згаяв вечiр, давно прогорiло.

– Та так… Балакала з принцом, – сказала я недбало. – Розказувала йому про наш свiт. Тебе ж це не цiкавить?

Вiн не вiдповiв. А я вмостилася на матрацику, який спецiально для мене розстелили, втупилася в зоряне небо. Розмрiялася…

…А принц симпатичний. Ач, купаеться в холоднiй водi…

Звичайно, цi його нареченi… (нiхто менi так i не пояснив, навiщо iх аж шестеро). Вони, звичайно, принцеси, i все таке.

Та, з iншого боку, я – маг дороги!

Ну, добре, нехай i майбутнiй маг…

Хоча iм усiм рокiв по вiсiмнадцять, а менi тiльки тринадцять… Зате коли вони постарiють, i iм стукне по двадцять п’ять – я якраз i пiдросту!

І я заснула пiд зорями. Снився менi бал у королiвському палацi, принц i я – певна рiч, не в шкiряних штанях, а в довгiй сукнi. І просто пiд час нашого танцю я раптом почала злiтати кудись угору, тягнучи його за собою…

– Вставай. Нiчого вилежуватися. Та прокидайся ж ти!

Щойно розвиднiлось.

Мiй матрац, i ковдра, i взагалi все було мокре вiд роси.

– Гарольде… Котра година?

– Лiно, вставай, будь ласка.

Вiд такого звертання сон з мене як рукою зняло.

Гарольд сидiв надi мною i всмiхався. Дуже старанно i дещо неприродно. Усмiхався, кивав, усiм своiм виглядом виказуючи, що дуже радий мене бачити.

– Уставай, будь ласка. У нас обмаль часу. Нам потрiбно хоч чомусь тебе навчити, перш нiж ми перетнемо кордон.