Ключ від Королівства

– Ти впевнений?

Менi стало не по собi. Болiли руки й ноги, вiд вогкостi пробирали дрижаки, а крiм того, цей чомусь ввiчливий Гарольд збирався мене вчити. З власного досвiду я вже знала, що нiчим хорошим це закiнчитися не може.

– А що ми будемо… е-е-е… робити?

– Я тобi все поясню. Ходiмо.

Табiр спав, тiльки яскраво палахкотiло багаття кашоварiв. Гарольд пiдвiв мене до урвища. При свiтлi вранiшньоi зорi я побачила мiсце, де вчора зустрiлася з принцом: колючi кущi, що в них я заблукала, стежку…

Над водою слався туман.

– Я все зрозумiв, – бурмотiв Гарольд. – Я зрозумiв своi помилки. Я вчив тебе як хлопця i не врахував, що у дiвчаток iншi, цее… особливостi. Тепер усе вийде. Поглянь сюди.

Гарольд показав униз. Я сiла навпочiпки. Серед трави росла самотою квiтка, схожа на тюльпан, але величезний i фiолетовий. У квiтки явно були неприемностi: вона схилилася голiвкою до землi. Мабуть, учора ii стоптали, на неi наступили.

– Урок перший, – хвилюючись, почав Гарольд, i я не посмiла заперечувати.

 – Маг дороги мае бути готовий вiддати частину своiх сил тому, хто цього потребуе. Хто ослаб i… той… деморалiзований. Що означае – зневiрився. Ось ви, дiвчата, любите квiти… звiряток… Ти б не могла допомогти цiй квiтцi?

– А як? – запитала я ледве чутно.

Гарольд знову всмiхнувся.

– Дуже просто. Простягни над нею праву долоню й скажи: «Оживи». Якщо ти справдi захочеш, щоб вона знову розкрила своi пелюстки назустрiч новому дню, щоби бджiлка прилетiла, е-е-е… i таке iнше.

То скажи лагiдно: «Оживи», – i вона оживе.

Я простягнула над квiткою забруднену землею долоню.

– Оживи.

Як i слiд було сподiватися, квiтка й не ворухнулася.

– Оживи! – сказала я голоснiше. – Оживи!

– Нiчого, – сказав Гарольд, все ще усмiхаючись. – Я ж тебе не пiдганяю. У всiх не вдаеться з першого разу. Потрiбно ще спробувати. Передай iй своi сили. Ось ти свiжа, виспалася… А квiтка зовсiм зiв’яла… Шкода квiточку… Давай.

– Оживи! – заволала я на все горло. – Оживи! Оживи!

Сидячи навпочiпки, я так низько нахилилася над квiткою, що втратила рiвновагу й упала.

Хрясь!

…Нiколи вже бджiлки не прилетять до цiеi квiточки… У пошуку опори я навпiл переламала ii й без того тендiтне стебло.

– Гарольде, я…

Вiн уже йшов геть не озираючись.

Роздiл сьомий

Буря

У сiдло я залазила, мабуть, хвилин тридцять. Поiхав Оберон, поiхали стражники i принц iз нареченими, покотилась карета, вервечкою потягнулися вершники.