Ключ від Королівства

А за мiсяць?

Вiн спалахнув ще бiльше.

– Замовкни.

– Можна подумати, майстре, ви не вмiете рахувати… Я ж знаю, що вмiете. Це у вас скромнiсть прокинулась. А якщо постаратися, то запросто можете двадцять один помножити на чотири…

Вiн уже завiвся. Обличчя пiшло плямами. Кулаки стислися i безсило опустилися. Як казала наша завучка: «Якщо тебе образили словесно – то й вiдповiдай словесно!»

– …Двадцять на чотири – вiсiмдесят плюс чотири, – продовжувала я замислено, нiби роздумуючи, – та плюс ще дев’ять – це отой «хвостик», себто три днi.

От i виходить: у мiсяць дев’яносто три початковi уроки. Непогано для…

Ноги моi задригали в повiтрi. Гарольд пiдняв мене за комiр – той уп’явся в шию.

– Пусти, придурку!

У нього було доросле, дуже сердите обличчя. А очi – так узагалi якiсь старечi, божевiльнi… Вiн ненавидiв мене у цей момент сильнiше, нiж завучка. Можливо, навiть, сильнiше, нiж той схибнутий жебрак у шинку «Чотири собаки». Ох i хотiлося йому гепнути мене головою об землю й бити, бити, поки я не гигну…

За те, що зганьбила його перед Обероном… За те, що я – нездара, дурепа, i вiн нiчому не зможе мене навчити – нiколи-нiколи… А Оберон звелiв мене навчити.

А Гарольд не може, бо я – тупа, як валянок. А король звелiв. А Гарольд не може, бо я дурна, як довбня… А Оберон же звелiв! І це замкнуте коло, iз нього нема виходу…

Я злякалася, адже вiн маг, хоча й молодий. І я не знаю напевне, чи вмiе вiн убивати поглядом. Якщо вмiе – менi точно гаплик…

І, нi про що не думаючи, а тiльки бажаючи врятуватися, я провела рукою перед його обличчям i прошепотiла:

– Зло не мае влади…

Так, нiби стерла пилюку зi скла (насправдi, звичайно, нiякого скла мiж нами не було).

Проте обличчя Гарольда враз змiнилося, прояснiло. Вiн перестав свердлити мене очима й заклiпав, як вiд яскравого свiтла. І майже вiдразу випустив.

Я швиденько вiдповзла убiк. Озирнулася: чи не бачив хтось? Може, прийдуть, у разi чого, на допомогу?

Гарольд стояв i дивився на мене, наче вперше бачив.

Дивився, дивився…

– У тебе е магiчнi здiбностi… – ворухнув самими губами.

Обернувся й кудись поплентався.

* * *

Годинi о п’ятiй вечора (час я визначала навмання), коли сонце було ще високо, сурма на чолi колони зiграла сигнал, якого я ранiше не чула. (Виявляеться, вiн означав бурю, що насувалася.)

Почалася метушня.

Посеред чистого поля розташували по колу вози й карети. У центрi зiбрали людей i коней, спорудили навiси.