Ключ від Королівства

Уявляете, а то була бiологiчка…

* * *

– Якщо тебе образили словом, то й вiдповiдай так само! Що за дикiсть – хлюпати зi склянки в обличчя?! Що за хамство – битися? Поглянь на себе! Ти ж дiвча, а поводишся, як злiсний хулiган!

Завучка клекотiла надi мною, як вулкан – груди ходором ходять над столом, а бiльша огрядна частина – на стiльцi пiд столом. Авжеж, iй можна казати, що я – дiвча недоросле… А якщо я iй скажу, що вона – товста корова?…

Ото буде…

Чи гiрше вже не буде? І можна просто казати, що думаеш?

Ох, як вона мене зараз ненавидiла!.

. Не за яблучний сiк i розбиту склянку, i навiть не за синець на нозi бiологiчки. Вона готова мене роздерти за всi прикрощi в ii життi. Як ота вчорашня тiтка кляла циганчат… (не за те, що вони бруднi жебраки, а через те, що в неi був важкий сiрий день – один iз багатьох, i так – до самоi смертi…).

Утупившись у подряпаний лiнолеум, я знову пригадала все, що сталося на зупинцi. Як я тодi неначе вiдсунула чорну пелену, i тiтка замовкла, заклiпала очима, обличчя ii з розлюченого раптом стало нормальним, навiть зичливим…

Може, i з завучкою так спробувати?

Я пiдвела голову.

Нi, навряд. Я знову похнюпилася – у пiдлогу дивитися безпечнiше.

– Ти знаеш, що з чотирнадцяти рокiв дiти уже несуть кримiнальну вiдповiдальнiсть?

– А менi тiльки тринадцятий виповнився. От для Зайцевоi кримiнальна вiдповiдальнiсть вже настала – то й що?

– Негайно додому! За матiр’ю – негайно!..

– Вона на роботi…

– Значить, iди на роботу… Або я сама до неi пiду!

* * *

Було ще видно.

Навiть уроки не закiнчилися.

А отi трое – Зайцева, Лозова й Хворостенко – спокiйнiсiнько сидять собi зараз на якiйсь географii та переморгуються зi своiми хлопчаками. Теж менi – героiнi…

Мiй рюкзак залишився в учительськiй. Ну й нехай – не треба тягати на спинi, остогидло…

Я сiла на лавцi бiля шкiльних ворiт. Іти до матерi на роботу? Це повне божевiлля. По-перше, у своiй конторi вона завжди зайнята, iй навiть дзвонити можна тiльки в крайньому випадку.

А по-друге…

Я навiть не обмiзковувала цю думку до кiнця. Просто машинально витягла з кишенi куртки скляну кульку.

Тепер вона не здавалася чарiвною. І весь особливий настрiй, який був у мене зранку, кудись щез. Гм, ключ вiд Королiвства… Ось вам ключ вiд Королiвства!

Ідiть ви всi до дiдька зi своiми казочками!

Я розмахнулася i пожбурила кульку кудись в кущi.