Ключ від Королівства

Я схопила з тарiлки бутерброд, i так – з бутербродом в однiй руцi i рюкзаком у другiй – вискочила на сходи. Поставила рюкзак на пiдвiконня, всунула руку в кишеню куртки…

Кулька була скляна i трiшечки немов свiтилася. Усерединi кульки щось колихалося, мов холодець, i в цьому «холодцi» плавав ключик – схоже, з мiдi, iз зеленими плямочками на борiдцi (вiн завмирав, коли я вiдводила погляд). А коли я знову нишком на нього дивилася – вiн починав поволi обертатися й мерехтiв, як далека зiрочка…

Ключ – вiд Королiвства? Гм…

Я нiби роздвоiлася: одна половина чудово розумiла, що ця кулька – звичайний собi сувенiр, а вчорашнiй дядечко – просто якийсь сумирний дивак.

Однак iз самiсiнького ранку у мене був особливий настрiй. Бо друга половина вже щосили рвалася в оте Королiвство. Де воно? Шпичастi скелi, замок на горi й лiс навколо… Бо неможливо терпiти цю осiнню мряку, отой дощ i вiчну темряву. Хоча б просто мрiяти про щось гарне…

Отак я й мрiяла три уроки поспiль. На перервi мiж третiм i четвертим пiшла в iдальню – i натрапила там на трьох задавак iз десятого «Б», пихатi такi, довготелесi…

– А це хто? – голосно запитала Зайцева у Лозовоi.

– Чому ця дрiбнота вештаеться пiд ногами на перервi для дорослих? Для шмаркатих – мiж другим i третiм уроком перерва. Чула?

Лозова заiржала. Хворостенко захихикала. (Ця Хворостенко живе в нашому пiд’iздi i, коли зустрiчае мене в лiфтi, дивиться кудись – нiби не помiчае. А Зайцева – просто проходу не дае, все шукае, до чого присiкатися.

)

– Слухай, мала, ти з якого класу? З першого «А»?

Зайцева чудово знае, з якого. Їi просто дуже веселить мiй маленький зрiст. От вона й потiшаеться завжди…

А я майже щодня вiдмiчаю свiй зрiст на одвiрку. Бо насправдi вже пiдросла! Просто моi однокласники теж ростуть, i у них виходить швидше…

– Слухайте, дiвчата, а може, це – лiлiпутка?

Водномить моя рука (а в нiй була склянка з яблучним соком) р-раз, як хлюпоне – i Зайцева – як мокра курка з голови до нiг! Ось тобi!

– Ах ти ж стерво мале…

Я не встигла вiдскочити.

Зайцева садонула мене кулаком у пику так, що з очей iскри посипалися. А Лозова як ухопить мене за волосся (добре, що воно в мене коротке, не втримаеш…).

Я пожбурила в люту Зайцеву склянкою. Склянка вiдлетiла вiд неi i розбилася на друзки – тiльки бризнуло врiзнобiч.

Хворостенко заверещала.

Хтось налетiв i вхопив мене ззаду. Я не оглядаючись хвицонула ногою щосили.