Королівська обіцянка

Не дуже пристойно для людини, яка претендуе на владу.

– Я нi на що не претендую… – Гарольд насупився ще дужче. – Я хотiв повiдомити вашу величнiсть, що привiв молодшого мага дороги.

– Уже помiтив… – Оберон посмiхнувся.

Я дивилася в кухоль iз залишками морсу. (Менi не хотiлося, щоб старший маг побачив мене заплаканою.)

– Гарольде, знаеш, що? – Оберон раптом усмiхнувся, наче в голову йому щойно стрельнула чудова думка. – Чому б тобi не провiдати дружину й сина? Просто зараз, га?

Я переконалася в правдивостi слiв короля: у Гарольда справдi на обличчi вiдбивалися усi думки.

Вiн розцвiв, але вiдразу ж i засоромився своеi радостi. Суворо звiв брови, але губи все одно розповзалися в усмiшцi. (Доросла ж людина, подумала я докiрливо. Утiм, зараз вiн здавався таким, як i ранiше. Моiм старшим братом.)

Я не втрималась i теж усмiхнулася.

– Я хотiв… – почав Гарольд.

– Я знаю, що ти хотiв, – м’яко перебив його Оберон. – Ми з Лiною вже давно одне одного знаемо. Ми знайдемо спiльну мову, навiть якщо ти в цей час гратимешся зi своею дитиною.

Правда, магу дороги?

Я кивнула, не пiдводячи очей.

Роздiл третiй

Спiльна мова

І Гарольд пiшов.

Оберон вiдсунув фiранку на тому з трьох вiкон, з якого було видно мiсто й море. Сонце стояло високо, пронизувало рванi хмари мiльйоном довгих тонких струн. Вiдблиски-зайчики вiддзеркалювалися вiд води й вiд начищеноi мiдi. Море повнилось вiтрилами i пiнними баранцями.

– Ти навiть не уявляеш, Лiно, як непросто часом позбутися пiратiв.

Уяви собi – довге покарбоване узбережжя, бухти, бухти, острови… І скрiзь – торгiвля, така жвава, що море просто кипить! Ну як тут не зiбрати ватагу, не погнати з корабельнi шлюп, не зайнятися розбоем? Адже це так вигiдно й надзвичайно захоплюе… А люди потiм переповiдають про тебе казки й спiвають пiснi.

– Ви жартуете? – я з побоюванням скосила погляд на Оберона. Вiн говорив мрiйливо, наче справжнiй морський розбiйник.

– Нi. Я iх цiлком розумiю.

Але довелося й пiратам до мене дослухатись – спокiй у Королiвствi дорожчий за кiлька нових легенд. Можеш Гарольда розпитати… Нi, краще не розпитуй. Вiн не любить згадувати. Хоча iнший на його мiсцi пишався б – три пiратських шлюпи захопив за тиждень!

– І що ви з ними зробили?

– Гм, – Оберон потер бороду. – Один iхнiй ватаг зараз командуе охороною порту. Другий в темницi. А третього застрелили в бою. І це – на щастя, бо iнакше його довелося б повiсити.