Королівська обіцянка

 – Навiть якщо його величнiсть Оберон… виявить шляхетнiсть… Рада магiв мого свiту зробить усе, як я сказала!

Цi моi слова виявилися фатальною помилкою.

Принцеси раптом замовкли. Зi своеi висоти я бачила п’ять пiднятих облич.

– Он воно що… – медовим голосочком проспiвала Алiсiя. – Значить, рада магiв твого свiту головнiша за Оберона?

– Значить, – пiдхопила Фiлумена, – король бiльше не хазяiн у своiй краiнi?

– Прийде рада магiв i переконае Оберона, – хмикнула Ортензiя. – Хi-хi…

– Тьху, брехуха! – вигукнула Розiна.

Стелла мовчала.

– Лiно, – я почула напружений голос Гарольда, – спускайся…

– Слухайте, ви! – я нiяк не хотiла змиритися з поразкою. – Ну що ви вперлися, як вiслючки? Ви ж зiстаритеся в цьому храмi! Вас же проклянуть геть усi, самi люди пiсля смертi Оберона храм розвалять, а вас прикiнчать! Вас же на шматки порвуть!

– Припини iстерику, магу дороги, – з вiдразою промовила Фiлумена. – Нiхто не зiстариться. Нiхто не помре. Просто ви, могутнi маги, вiдiрвете нарештi зади вiд крiсел i вiдшукаете те, що обiцяв Оберон.

– Ах, так? – закричала я. – Ну, зачекайте! Я вам дiстану принцiв! Одного – ревнивого, iншого – прищавого, третього… людожера! А четвертого…

І тут повiтря перестало мене тримати, я полетiла вниз – спочатку повiльно, повертаючись навколо своеi осi, а потiм усе швидше й швидше. Перед очима спершу почервонiло, а потiм потемнiло. І затихав удалинi знущальний регiт принцес.

Роздiл шостий

Поява уйми

Урятував мене Гарольд. Сплiв посохом сiточку й зумiв пiймати мене бiля самоi землi, точнiше, бiля самоi мозаiчноi пiдлоги.

У мертвотному мовчаннi ми з ним вийшли з храму й побрели свiт за очi. Вийшли за мiськi ворота (варта привiтала нас, дехто мене впiзнав, але менi було не до розмов й обiймiв). Добрели до берега рiчки Ланс, сiли на перевернутий рибальський човен й уп’ялися поглядом у протилежний берег, що порiс лiсом.

Сонце сiло. Призахiдне небо вiддзеркалювалося в широких i спокiйних водах Ланса.

– А яка була гарна iдея… – сказав Гарольд.

– Що?

– Та чудова ж думка… Видавати iх замiж по черзi. За Олександра, – Гарольд ядуче посмiхнувся.

– Не любиш ти принца.

– А за вiщо його любити? Знаеш, я б останньою видав замiж Стеллу. Нехай вона залишиться жити. Вона з них – едина нормальна, тiльки Фiлумена на неi впливае.

– Спасибi, – сказала я зiтхаючи.