Королівська обіцянка

І раптом ви довiдуетеся, що вiн, виявляеться, одружений, що у нього дитина пiдростае, а ви все ще вчитеся, протираете штани (джинси) у своiй школi…

Але, по-перше, у них шiсть рокiв минуло. Це добряче-таки…

А по-друге, хiба нас iз Гарольдом щось зв’язувало, крiм бойовоi дружби?

– Вiтаю, – вичавила я, намагаючись, щоб голос звучав весело. – А з ким ти одружився?

– Вона з приiжджих, – Гарольд дивився кудись убiк. – Ти ii не знаеш…

Ну й дурнуватий, напевно, у мене вигляд…

– Гаразд, – сказала я, намагаючись зам’яти незручнiсть.

 – Як же тобi вдалося перейти зi свiту в свiт? Я ранiше думала, що тiльки Оберон…

– Ледве здолав, – зiзнався Гарольд. – Його величнiсть каже: тiльки у свiй свiт повертатися легко… Вiн мене постiйно всьому вчить. То: «Гарольде, зустрiчай послiв». То: «Гарольде, з’iздь на острови втихомирити людожерiв». То: «Гарольде, вiдпрацьовуй переходи…» Я ночами не сплю, свого малюка мiсяцями не бачу. Знаеш, – Гарольд стишив голос до шепоту, хоча пiдслуховувати було нiкому.

 – Менi здаеться, вiн готуе мене в спадкоемцi…

– Як то собi?

– Та ось так.

– А принц… Олександр?

Гарольд зiтхнув:

– Його нiхто всерйоз не сприймае. Навiть коли б не було того випадку iз втечею… Ну який з нього король? Пiдстерiг мене нещодавно в лiсi… Я, каже, жодних прав на корону не маю й не домагатимуся ii. Ми, мовляв, з тобою друзями були, друзями й залишимося… i пам’ятай про це, майбутнiй королю Гарольде… Тьху! – вiн так садонув кулаком по лавi, що качки злякано розлетiлися.

 – Ти розумiеш, вiн уже зараз бачить Оберона мертвим. Боiться зi мною сваритися, плануе собi спокiйне майбутне… Ну яка ж вiн скотина!

– А король? – запитала я ошелешено.

– Та хiба з ним можна про щось таке говорити? Розумiеш? Вiн теж узяв в голову, що доживае останнi роки, мало не останнi днi. Коли в котроiсь iз принцес проб’еться перша сива волосина…

– Годi!

– От i вiн те саме: «Годi, Гарольде, нам треба думати про податки». «Припини, Гарольде, нам треба думати про драконiв».

«Не варто, нам треба думати про людожерiв…»

– А отi людожери… звiдки вони взялися?

– А звiдки вони зазвичай беруться? Живуть собi на островах та отi судна, що пропливають мимо, палять… У нас уже трое iхнiх племiнних вождiв у темницi сидять, а iм – хоч би що… «Не варто, Гарольде, я хочу залишити тобi й людям якнайменше проблем…»

Гарольд раптом закрив очi руками. Виглядало це дивно, бо, як я його знала, вiн завжди був мужнiй.