Магам можна все

 – Ти… та заткни цi своi каганцi, таж неможливо розмовляти!

Я клацнув пальцями, наказуючи свiтильникам пригаснути й не реагувати бiльше на звуки. Іл, розпаляючись усе бiльше, продовжував:

– Якась жаба заманила батька до пастки… Якась чаклунiвська паскуда, пробач, Хорте, але якась чаклунiвська сволота вiдбила татовi глузд, та ще знущаючись цяцьку навiсила… Вогонь цей… Чи сам Пер прогрiшив, чи сам батько свiчку перекинув, чи це вони глузуючи все так улаштували, щоб я…

Вiн замовк i подивився на своi долонi.

Страшнуватi були руки – пiсля того, як довелося гнуть розпаленi грати.

– Іле… – почав я примирливо. – Подумай. Хто – вони? З дiвкою вiн поiхав, авантюрниця його обдурила, обiкрала, зiллям обпоiла… i кинула. Трапляються такi дiла, сам знаеш…

– І це, – кулак упав на стiл поряд iз кулоном, – це теж дiвка йому навiсила? Га?

Я знизав плечима:

– Хтозна. Може, й дiвка.

– Таж ти сказав – здоровий чаклун це зробив.

– Я сказав – великий маг…

Очi Ятера люто звузились:

– Ти сказав… Виляеш.

Крутиш. А я цього дiла так не кину. Якщо ти, чаклуне, зараз вiдмовишся… жаба нам свiдок, я iншого знайду. До столицi поiду, золотом заплачу, та цього дiла так не кину й власника цiеi цяцьки знайду! Чуеш?!

Вiн накручував себе, навмисне злив. Вiн сам себе переконував, що страшна загибель батька збурюе в ньому синiвський гнiв i бажання помститись; насправдi вже завтра вночi вiн мiцно спатиме, i безумний старий, що згоряе живцем, не насниться йому.

Насниться – менi.

– Не мiй клопiт, – пробурмотiв я вiдвертаючись.

 – Іди, шукай… Але нiхто не вiзьметься розшукувати людину, яка виробляе такi кулони. Це небезпечно, вибач.

Запала тиша. Свiтильники, не смiючи реагувати на тишу, горiли так само рiвно; кабаняча морда з темноi яшми вишкiрялася на столi, в оточеннi винних патьокiв, менi навiщось пригадалося заляпане кров’ю осiнне листя, вепр, що вмирае на пухкiй землi…

Той самий, чие опудало тепер припадае пилом у мисливськiй залi Ятерiв, той самий, що скоро стане здобиччю молi.

– Хорте, – сказав Ятер, коли мовчання стало зовсiм уже тяжким. – Хорте… Пам’ятаеш, як я тебе з колодязя тягнув?

Я покривився.

…Нам було рокiв по тринадцять, Ілiв батько був у вiд’iздi, а тому нам удалося майнути на нiчну риболовлю. Нi до якоi риби, звiсно ж, не дiйшлося – ми всю нiч купалися, смажили м’ясо на рожнi, пили пиво й дурiли, а над ранок я здобувся на феерверк.

В околишнiх селах досi ходять легенди про це видовище.