Магам можна все

Витягнув з-пiд сорочки медальйон, дбайливо вiдкрив, пiд нiс до моiх очей – наскiльки вистачило ланцюжка. Мiнiатюра зображала жiнку не те щоб вродливу, але, без сумнiвiв, привабливу. Рокiв двадцяти.

– Так, зовнiшньо вона не змiнилась… Але змiнилася зсередини.

– Яким чином?

Якийсь час вiн дивився на мене, не зважаючись сказати.

– Ну ж бо?

– Подурнiшала, – сказав вiн пошепки. Я мiцно стиснув губи – не всмiхнутися б. Тiльки не всмiхнутися, наслiдки можуть бути непоправнi.

– Так! – сказав вiн визивно.

 – Вона стала веселiшою, частiше спiвае… Частiше бувае в доброму настроi. Незважаючи на те, що iй довелось пережити. Я знаю, що ви тепер подумали… скажiть, не соромтесь! Скажiть, ну?!

– Я подумав, що це не так уже й погано, – чесно зi знався я. Мiй гiсть у скрусi похитав головою:

– Так… не ви перший. А я кохаю ii! Кохав… ту, колишню.

Знову запала мовчанка. Я дивився на кулон; яшмова пика, що колись прикрашала груди татуся Ятера, доводилася цьому сердолiку рiдною сестричкою.

На ловця й сова летить.

– До речi, – я поводив долонею над зловiсним сердолiком. – Як довго була вiдсутня ваша дружина?

– Тиждень, – похмуро озвався ювелiр.

– Усього лише тиждень?!

Вiн подивився на мене майже з ненавистю:

– Усього лише? Я встиг сто разiв умерти. Облисiв…

І вiн печально провiв долонею по залишках свого волосся.

* * *

«Друже мiй, лiкарi – не маги, але близькi до них. Здоров’я кожноi людини священне, як ти знаеш.

Лiкарi мають владу над хворобами, та справжнiми володарями нашого здоров’я е ми самi, синку. Ти – вроджений маг, слава совi; ти надступеневий, а це рiдкiсне щастя. Ти можеш перекинутись левом чи мишею, та священне здоров’я твое вже пiдточене пiдступними недугами, вiд яких, на жаль, передчасно померла твоя матiнка.

Друже мiй! Для того, щоб спокiйно дожити до старостi, тобi треба все життя дотримуватись простих, але дуже жорстких правил.

Запам’ятай!

Байдуже, надворi зима чи лiто – починай свiй день з обливання холодною водою.

Байдуже, надворi дощ чи хуртовина – закiнчуй свiй день пiшою прогулянкою.

Сiдаючи за стiл, пiдсувай стiльця ближче – щоб край стiльницi вчасно нагадав тобi, що живiт твiй уже повен. Нiколи не iж смаженого, копченого, солоного, уникай м’яса; твоя iжа – чудовi запахущi кашi з поволокою олii, духмянi овочi й солодкi фрукти, хрусткi бiлi сухарики, тонкi й прозорi, наче весняний лiд.