Магам можна все

Намагаючись вiдновити порушенi синами угоди, перевiряючи записи в прибутково-видатковiй книжцi, залiзний дiдуган не дозволяв собi терзатись питанням: а де, власне, носило його тiло та розум усi цi шiстдесят вiсiм днiв?! Вiн отямився, не вiдчуваючи нi голоду, нi спраги, одяг його був чистий, борода розчесана; не схоже, щоб весь цей час вiн валявся без тями в звiринiй норi або лiгвi розбiйникiв. За декiлька тижнiв пiсля чудесного повернення – торговi дiла бiльш-менш ви правились – вiн насмiлився вiдвiдати придорожню корчму, ту саму, де його зрадила свiдомiсть; корчмар упiзнав його i згадав його супутника.

За його словами, обидва поiли й випили, розплатились i спокiйно пустилися далi…

Його молодого друга бiльше нiхто й нiколи не бачив. Якийсь час у старого болiла душа – вiн сам не думав, що здатен так прив’язатись до iншоi людськоi iстоти, та до того ж чужоi з усякого погляду. Але час iшов, душевнi рани загоiлись (тут я подумав, що стариганева душа мае живучiсть таргана). Ось тiльки кулон обтяжував торгiвця, вiн декiлька разiв поривався його викинути, та кожного разу, вагаючись, затримував руку.

Зроду вiн не викидав i не дарував невмисне дорогих речей; розваживши, вiн вирiшив, що продасть камiнь за першоi ж можливостi. І от – двое торгiвцiв дрiбничками вiдмовились вiд покупки пiд рiзними приводами, коли це з’явився я зi своiми грiшми, блискавками й цiкавiстю…

Вислухавши старого, я обережно поцiкавився про його душевне здоров’я. Чи не став вiн помiчати за собою чогось, що перше не проявлялося, або, можливо, близькi помiтили, що пiсля викрадення вiн став не той?

Старигань довго i презирливо дивився на мене.

Я все зрозумiв i перепросив за нетактовне питання.

…Змiя-Атропку вiдшукали за жiночим вереском, що розлягався з кухнi. Жовточеревий звалився на голову кухарцi звiдкись iзгори, з продуховини, i дивним чином оминув киплячий казан; ще хвилин п’ять змiя намагалися схопити i запхати до пустоi каструлi. Кинутий до моiх нiг, Атропка мав вигляд дивний i жалюгiдний; пiд поглядами переляканоi челядi я загадав дати окрему кiмнату для зворотного перетворення.

Менi було надано тiсну, але вiдносно чисту комiрку.

З певним зусиллям – утома, нерви! – я повернув Атропцi людську подобу. І, не дожидаючись, поки напiвживий молодець пiднiметься з пiдлоги, згрiб його за комiр, наблизив безумнi очi до свого лиця:

– Кажи… Як хазяiн перемiнився пiсля тiеi халепи? Пiсля того, як нiби воскрес? Як перемiнився, кажи, а то на жабу перетворю!

Атропка гикав.