Магам можна все

– …Оладки, булочки, здоба! Налiтай, поки не остигло!

Рознощиця здоби була, всупереч сподiванням, на диво кiстлява. Кепська рекомендацiя здобним булочкам – худорлява торгiвка…

Я виявив, що стою за кiлька крокiв од ринковоi площi, а трохи охриплий голос хлопчика з тумби тоне в рокотi юрби: «…ую…штовне… i напiв…штовне…они,…вiски. Дорого!» Трохи повагавшись, я вирiшив зайти до контори праворуч вiд ринку й перевiрити, чи нема нових адрес для мене; адрес не виявилося, i я впiймав себе на почуттi полегшення.

Старигань мене втомив.

Вiн був гуртовий торгiвець, справа його процвiтала багато в чому завдяки стариганевiй хватцi й дисциплiнi, насадженiй ним серед помiчникiв i слуг. Кожного разу, заводячи нове знайомство, старий твердо знав, який зиск це принесе в подальшому; приблизно пiвроку тому сувора система похитнулась. На якомусь ярмарку – «Це не тут було, далеченько» – обачливий дiд зiйшовся з молодим торговцем, i той в одну мить став йому «милiшим за сина».

Корисливостi в iхнiй дружбi не було нiякоi.

Хлопець був поштивий, розумний, суворий до себе й до iнших – «не те що це нинiшне плем’я вертихвостiв». Старий запропонував парубковi пiдтримку й сприяння, той радо погодився. Дивна дружба – саме дружба, а друзiв у стариганя не було зроду – тривала, з його слiв, два мiсяцi. Потiм сталося от що.

Поштивий парубок повiз старого до вiддаленоi ремiсницькоi слобiдки – проглядала вигiдна угода з чинбарем. Дорогою вони зайшли до корчми, i пiсля першого кухля пива стариганя викинуло з пам’ятi.

Отямився на землi, весь одяг i гаманець iз грiшми були на мiсцi; подолавши запаморочення й розiгнавши каламуть перед очима, знайшов себе за сотню крокiв од кованих ворiт власного немаленького будинку.

Найцiкавiше почалося потiм. Батька й хазяiна зустрiли зойками й зомлiннями; виявилося, що з того часу, як вiн востанне виiжджав, минуло не багато не мало, а шiстдесят вiсiм днiв. Родина встигла оплакати дочасно померлого стариганя – а в тому, що вiн помер, нiхто особливо не сумнiвався, тому що, з певних чуток, саме в нiч пам’ятноi подорожi вiд рук розбiйникiв загинули двое неозброених торговцiв.

Приголомшений подiями, старий не вiдразу завважив у себе на шиi кулон. Бiрюзовий камiнчик ховався пiд одягом; уперше взявши його до рук, старигань вiдчув неясну тривогу.

Клопоти про торгiвлю вiдволiкли його вiд клятих роздумiв. За час його вiдсутностi дiло занепало – виною тому були нерозумнi дii синiв, якi замiсть працювати заходилися дiлити спадок.