Магам можна все

Пробачте менi, люди добрi, та всiм вам я вже точно не зможу допомогти. Нi вдовам, нi сиротам, нi пограбованим, нi оббреханим – власне, для вирiшення ваших проблем не потрiбна нiяка Кара…

Я насилу вiдiрвав погляд вiд майже догорiлого зошита. Пiдiйшов до столу; витягнув iз гаманця синiй камiнчик на ланцюжку. Собача (вовча?) привiтна морда.

І ще один, сердолiковий, з двома сумними очима, якi нагадували менi про стару мавпу.

І ще один – закiптюжений, знятий з грудей заживо згорiлого старого.

…Вогонь, розпеченi грати, безумець, якого я мiг би врятувати, якби опинився в потрiбний час у потрiбному мiсцi…

Я справдi хочу помститися за нього? Який давно став для мене чужою людиною? За самодура, тирана, за старого барона Ятера?

Я приплющив очi. Ще один камiнчик постав перед моiм внутрiшнiм зором – я не мiг покласти його на стiл поряд iз першими трьома, тому що вiн залишився на поясi норовливоi панi в чорному. То була жовта тигряча морда.

Пташенята з одного гнiзда. Іграшки, якi вийшли з-пiд руки одного майстра. І майстер ще той. Майстер з великоi лiтери. Хтось могутнiй до того, що дрiж проймае на саму думку про межi його можливостей. Хтось винахiдливий, пiдступний, безсердечний… Великий, без сумнiву, маг.

«Чим справедливiшою буде ваша Кара…»

Куди вже справедливiше! Безумний дядько Дол, живий смолоскип… Гаразд, ювелiршу й старого купця можна скинути з рахунку, нiчого жахливого з ними не трапилось… Але в природi iснують й iншi жертви Майстра камiнчикiв.

Напевно.

Я пiймав себе на тому, що копирсаю в носi мiзинцем. Попробувати? Розплутати цей клубок? А платою напевно буде гучна слава. А якщо старенький-кульбабка мае рацiю – ще й могутнiсть…

І за Дола де Ятера буде пiмщено.

Я подумав ще.

Потiм усiвся на пiдвiконня й приманив iз сусiднього даху найтовщого й найздоровiшого з вигляду голуба. Дорога неблизька, та цей, мабуть, долетить…

«Любий Іле! В iм’я нашоi дружби я згоден пiти на нечуваний ризик… труди та збитки…»

(Дерев’яний кiнь на колiщатках – полiроване чудо, куди привабливiше, нiж усi породистi конi на стайнi Ятерiв.

За цього коня дядько Дол заплатив дорожче, нiж платять за цiлу запряжку; Іл лiзе покататися першим, та я вiдтiсняю його, здираюся в оксамитове сiдло, безстрашно спускаю важiлець – колеса крутяться.