Магам можна все

Механiчний скакун рушае з мiсця, але занадто повiльно; Іл бiжить поряд зi стременом, Іл обганяе мене й бiжить уже попереду; Іл озираеться, на обличчi в нього переляк: «Зупини! З гори не треба!»

Я безстрашно спрямовую скакуна з гори. Вiн розганяеться й розганяеться; дерева й камiння несуться назустрiч, зад мiй несподiвано боляче б’еться об сiдло, та я терплю й навiть викрикую щось молодецьке. Кiнець кiнцем колiщатка не витримують, кiнь спершу нахиляеться, а потiм перекидаеться з гуркотом, а я лечу в куряву – i на льоту не встигаю пригадати жодного годящого замовляння.

Падаю на гострий камiнь – жахливо болить; я ледве втримуюся, щоб не заревти вголос, а сльози вже течуть по щоках, проорюючи в пилюцi дорiжки. Кiнь лежить поряд – безнадiйно зiпсований, трiснутий, з вiдламаною передньою ногою. З гори бiжить, горлаючи й схлипуючи, Іл, а за ним бiжить дядько Дол, мовчки й страшно, i я облизую губи, збираючись сказати йому про пiвмiшка срiблом, якi мiй батько обов’язково поверне йому…

Дядько Дол у три стрибки обганяе сина.

Кидаеться до мене – обличчя в нього застигле, я лякаюсь. Хапае мене на руки: «Де болить? Тут боляче? А тут?»

І, навiть не глянувши на розбиту iграшку, несе в будинок – на руках, дбайливо, як сина, як нiхто не носив мене вiдтодi, як менi виповнилося п’ять рокiв…

«…І пiшли ми в атаку, Хортику. Татусь мiй, земля йому ватою, у бою був нестримним, нiби вепр, я бився з ним плiч-о-плiч, а братик мiй, земля йому ватою, прикривав спину.

Ну тут почалось! Ми зайшли праворуч, а цi, земля iм каменем, сховали лучникiв у засiдцi, а пiхоту пустили на зарiз, аби нас пiд цi стрiли заманити… Якби не татусь мiй, земля йому ватою, не сидiв би з тобою, чаклунчику, не правив би байок, так-от…»

Пахне якоюсь лiкувальною гидотою. Колiно розпухло, як м’яч. Я терплю. Я навiть усмiхаюся, слухаючи iсторii дядька Дола; батько далеко, у мiстi, а дядько Дол сидить поряд iз лiжком, вряди-годи торкаючись мого лоба шерехатою долонею.

Я хороший, думаю я, засинаючи. Я хороший, це Іл – дурень…)

«Любий Іле!» Так. Це вже написано. «…І збитки… i розшукати злодiя, винного в трагiчнiй загибелi вашого батька…»

Я потер перенiсся, вiдганяючи непотрiбнi спогади.

Що спiльного мiж старим бароном, ювелiршею, торгiвцем?

У барона й торгiвця – скiльки завгодно схожих ознак. Обидва стояли на чолi родини, обидва були заможнi й були самодурами.