Магам можна все

Якщо вiн раптом зникав з мого горизонту – я знав, що батько за якийсь прогрiх посадив його до комори, або прив’язав уздечкою до столу (масивноi парти з червоного дерева, за якою Іловi належало щоденно осягати розумом геть пустi для нього науки), або засiк до напiвсмертi; молодшi дiти Ятерiв – то були переважно дiвчатка – страждали не менше. Цiлими днями замкненi в задушливiй кiмнатi, вони рукодiльничали пiд наглядом сувороi наставницi, iх навiть не випускали до вбиральнi, а ставили один на всiх нiчний горщик…

Один iз Ілових братiв – забув, як його звали – у вiцi дванадцяти рокiв утiк iз дому з бродячим цирком, i бiльше про нього нiхто нiколи нiчого не чув.

Другий вирiс тихим мовчазним юнаком, з вигляду нiби нормальним, який, проте, понад усi розваги полюбляв спостерiгати за цiвкою води з насоса. Вiн мiг дивитись на воду годинами й днями, i лице в нього при цьому ставало м’яким, нiби з воску, i в кутиках рота збиралася слина… Прислуга тихцем насмiхалась над молодшим Ятером i приколола йому прiзвисько Фонтан.

Тепер, якщо спадок пiде вiд Іла – його судилося дiстати Фонтану.

…Старий Дол де Ятер стояв посеред зали, i менi чомусь здалося, що вiн стоiть досi там, де його залишив Іл. Що за час, поки сина не було, вiн не ступив i кроку.

– Батьку, – сказав Іл, i голос його затремтiв. – Наш сусiда, пан зi Табор, хотiв висловити свою радiсть iз приводу вашого раптового повернення.

Старий мовчав.

Фамiльна риса Ятерiв – нiколи не терпiти заперечень нi в чому – поеднувалася в старому баронi з нiжною любов’ю до дружини й дiтей.

Цю любов вiн безперестанку проголошував на бенкетi й на полюваннi, вiдкривав знайомим i незнайомим, аристократам i хлiборобам. Вiн щиро вважав свою дружину красунею, вихваляв ii перед друзями i купував iй дорогi прикраси; а якщо дружина, бувало, завиняла чимось (невчасно розкривала рота чи спiзнювалася, коли барон зволили чекати ii) – ii неминуче й рiшуче каралося. Нещасна баронеса, Ілова мати, не дожила й до сорока – пiсля ii смертi старий Ятер побивався щиро, довго й тяжко.

Та сама фамiльна риса Ятерiв виявилася в Іловi одразу пiсля затвердження його головним у родинi, i виявилась так, що й чадам, i домочадцям це далося взнаки. Дружина його, колись рум’яна й галаслива, скоротилася до напiвпрозоростi й звелася до становища мишки. Дочок не було нi видно, нi чутно, а единий син вряди-годи проливав гiркi сльози, будучи прив’язаним вуздечкою до старовинноi парти червоного дерева.

– Батьку… – пробурмотiв Іл утрете.