Магам можна все

Магам можна все

Марина и Сергей Дяченко

Уявiть, шановний читачу, що людина, ось, наприклад, ви – це такий собi будиночок iз безлiччю кiмнат, у яких живуть iх мешканцi. І ось комусь – сторонньому, в усякому разi, не вам, спадае на думку – а що буде, якщо вiдселити деяких мешканцiв, навiть не питаючи власника будинку? Що буде, якщо препарувати душу людини?… Таемничий Препаратор почав свою справу. Разом з ним почав дiяти i Хорт зi Табор – вроджений маг. Магам, як вiдомо, можна все, особливо коли в мага е Кореневе Заклинання Кари, проти якого безсилий будь-хто.

Але… Але справа навiть не в тому, що його супротивник теж маг, вiн дуже могутнiй i вже мiльйон рокiв удосконалюе свою магiчну майстернiсть. Справа в тому, що… Спочатку був «Варан», потiм «Мiдний король», а зараз – «Магам можна все». Видавництво «Фолiо» презентуе: третя книжка украiнською найпопулярнiших майстрiв фентезi Марини та Сергiя Дяченкiв – це те, що варто читати.

Марина та Сергiй Дяченки

Магам можна все

Мiльйон рокiв тому…

Гаразд, хай не мiльйон рокiв, та все-таки дуже, дуже давно стояло мiстечко на березi моря.

Мешканцi його були бiднi й годувалися з того, що вiддавали своi будинки пожильцям. Пожильцi – чужинцi – з’являлися влiтку, коли море було теплим i квiтла магнолiя; вони хотiли радостi, й мiстечко, що прилiпилось на краю найкрасивiшого у свiтi парку, давало iм цю радiсть.

Мiльйон рокiв тому.

Дверi крихiтноi вбиральнi були щiльно зачиненi, тому що в кiмнатi спав син; тут, мiж ванною та унiтазом, було дуже тiсно, квадратний метр потертих кахлiв пiд ногами, квадратний метр облупленоi стелi просто над головою, запасна вода в цинковому баку, маленьке дзеркало в бризках зубноi пасти, у дзеркалi вiдбиваються два обличчя – одне проти другого, занадто близько, нiби за мить до поцiлунку, i можна подумати, що спiврозмовники – закоханi, – якщо iм не дивитись в очi.

– …Ти розумiеш, що пiсля цих твоiх слiв нiчого в нас не може бути далi? Що я нiколи не зможу переступити через цi твоi слова? Що це кiнець?

– Що я такого сказала?

(Не виправдуватись! Тiльки не виправдуватись.

Це… жалюгiдно).

– Що ти сказала?!

– Так, що я сказала? Чому ти…

Нема вiдповiдi. Є дверi, що хитнулися назовнi й зачинилися знов.

Є вода в цинковому баку i нечисте маленьке дзеркало, що вiдбивае тепер уже одне, некрасиве, червоне, скривлене в риданнях обличчя.

Уже свiтанок, та жовтiй лампочцi пiд стелею на це плювати.