Мідний король

– Перепрошую, я показував… пред'являв у каютi майно, там книжки, папiр, писальне приладдя…

Митник жестом звелiв йому замовкнути.

– Що це? – його довгий палець майже торкнувся бiлого лоба хлопчиська.

– Це мiй раб. – Переписувач ковтнув. – А… що?

– Вам вiдомо, що гекса та iхне порiддя не може ступити на землю Мiрте? А вам, – митник круто повернувся до капiтана, – хоч вам це мае бути вiдомо!

Капiтан поблiднув:

– Гекса? Я не знав, що вiн гекса. Вiн…

– Нi-нi, – залепетав переписувач. – Вiн у рабствi в моеi сiм'i майже вiсiм рокiв… Змалку… Вiн не може бути гекса, у мене е купча, там сказано – «походить з лiсового краю»!

Пасажири й команда, наставивши вуха, пiдбирались усе ближче.

Назрiвав скандал; ремiсники перезирались, матроси супились, решта вiдверто цiкавилися, занудьгувавши без розваг за довгий час подорожi.

Не слухаючи переписувача, митник звернувся до капiтана:

– Ваш корабель не ввiйде в гавань, поки на борту перебувае гекса.

Пасажири загомонiли. Митниковi слова передавали далi, тим, хто не розчув.

Розвага загрожувала обернутися на бiду.

– Даруйте… – капiтан тепер почервонiв; вiн зовсiм не був таким досвiдченим морським пластуном, яким хотiв здаватись. І якщо з бурею у вiдкритому морi йому випадало змагатись, то непорозумiння з митницею Мiрте було устократ небезпечнiше.

– Або ви розвертаетеся i йдете, – пiднiс голос митник, – або сплачуете стоянку на рейдi – чотири тисячi монет за годину. Гей, ви закiнчили?

Його помiчники знов показались на палубi й по черзi записали щось у принесену на борт книгу.

Дiставши ствердну вiдповiдь, митник поглянув на сонце:

– Час огляду вийшов, тепер починаеться час затримки. Розрахуетесь ви, капiтане, потiм зможете позвати до суду пасажира, який протягнув на борт напiвкровку… Якщо вам удасться, звiсно, вибити з нього хоч копiйку, – митник осмiхнувся. – Отже, ви розвертаетесь?

– Ми не можемо! – крикнув хтось iз натовпу пасажирiв. – Це… це нечувано! Я заплатив за квиток!

– Ми всi заплатили, – плачливим голосом пiдхопила огрядна панi.

– Нас iз сестрою зустрiчають… сьогоднi в порту… В iм'я Імператора, ми не можемо пiти!

Митник зиркнув на неi, але нiчого не сказав. Купець, що стояв поряд, повiдомив панi впiвголоса:

– Імператором тут не присягаються.

– Ми не можемо пiти. – Капiтан говорив уривисто й глухо, так уразила його несподiвана бiда, що сталась при самому кiнцi подорожi. – У нас майже вийшли… запаси прiсноi води.

– Менi не потрiбен клопiт про вашу воду.