Мідний король

 – Митник попрямував до драбини, по якiй уже спускалися його пiдлеглi. – Моя вам проста порада: скиньте гекса за борт i входьте в порт.

Хлопчисько й досi стояв обiч вiд усiх. Невтямки було, розумiе вiн чи нi, через що така веремiя. Не схоже, щоб його знiчували погляди – лихi, вiдверто неприязнi, iнодi бридливi.

– Скiльки можна чекати! – закричала огрядна панi. – Скиньте його за борт, нарештi! Ви ж бачите – iншоi ради нема, iнакше нас не пустять!

Переписувач виступив наперед. Губи в нього тряслися.

– Панове, я розумiю ваше обурення… Я сам, я не знав… але, панове, це ж моя власнiсть… Вiн знаряддя моеi працi, дуже цiнне, важливе… Вiн джерело моiх прибуткiв! Вiн дуже дорого коштуе, хто менi вiдшкодуе?!

– А хто менi вiдшкодуе простiй на рейдi?! – гаркнув капiтан.

– Ви поставили нас усiх у жахливе становище, – завважив купець. – Хто винен, як не ваша недбалiсть? Усiм вiдомо, що гекса та iхнiх напiвкровок не пускають у Мiрте!

– Заждiть, – переписувач кинувся за митником, готовий був схопити його за рукав, але в останню мить утримався.

 – Заждiть… Я можу заплатити штраф. Ми ж люди, домовмося… Я вiдпливу з ним сьогоднi ж, я тiльки пересяду на iнший корабель!

– Анi ногою. – Митник узявся за дужку, до якоi крiпилась драбина. – Гекса не опоганить Мiрте анi диханням, анi доторком, анi гидким випорожненням своiм. Викидайте за борт – або корабель не пройде.

Пасажири говорили вже на повний голос, i, здавалось, жоден не чуе iншого.

– Але що ж менi робити, – переписувач кусав губи.

 – Це… головне мое добро, цей раб! Вiн… у нього дивовижна пам'ять на букви та знаки, вiн переписуе книги з нечуваною швидкiстю, без нього я зубожiю!

– Ваша справа, – митник поставив ногу на сходинку. – Гей, капiтане, хвилина на роздуми.

– Та що тут думати! – закричав старший iз ремiсникiв, бородатий ювелiр. – У мене контракт у Мiрте, хто за мене заплатить неустойку?!

– Може, човен, – бурмотiв блiдий, як лiд, переписувач. – Може, спустити човен… Вiн переписуе по цiлiй книзi за три ночi!

– Доведеться тобi самому потрудитися, – сказав ювелiр i сплюнув за борт.

 – Руки не вiдпадуть!

Капiтан, стиснувши зуби, iшов по палубi, переступаючи через кодоли, кинутi кимось вузли, – iшов до хлопчиська.

Той вiдступив.

– Добре плаваеш? – похмуро спитав капiтан.

Хлопчисько мовчав, продовжуючи вiдступати. Капiтан схопив його за комiр. Хлопчисько випручався з несподiваною спритнiстю й кинувся тiкати – уздовж правого борту. Наспiли матроси й пасажири.