Мідний король

Десять рук одночасно вчепились у куртку й штани iз запраного полотна, але хлопчисько, прудкий, мов вивiрка, вирвався знов. Його наздогнали й збили з нiг.

– Не оглушуйте! – голосив переписувач. – Так вiн, може, випливе! Книги моi, ще й до половини… А завдаток же…

Вiн сiв на згорнуту кодолу i, в розпачi розгойдуючись, узявся за голову. Перо за вухом, знак професii, поникло.

Хоч тiло хлопчиська звивалося, спiльними зусиллями його перекинули через борт. Хлопчик полетiв униз, дригаючи в повiтрi руками й ногами, i шубовснув у воду, i бризки вдарили в облавок вiтрильного судна «Крилама».

Митник, що спостерiгав з палуби, кивнув:

– Заходьте в гавань. Можете швартуватися.

* * *

Вiн занурився з головою. Вода вдарила по вухах, на мить стало боляче, але Розвiяр нараз виплив, ухопив повiтря в легенi й затрусив головою. Бiль пройшов миттево, як i з'явився. Поряд, зовсiм поряд був мокрий облавок «Крилами» – блискучий i чорний над водою, а пiд водою – бурий, волохатий, де-де порослий черепашками. Вода виявилася майже такою ж прозорою, як повiтря, – Розвiяр мiг бачити всю тушу «Крилами» аж до кiля.

Розпустились i набрали вiтру паруси – зеленi з червоним, кольору Фер, порту приписки. Запiнилася вода бiля борту, i сам борт повiльно сунувся, пропливаючи мимо. Розвiяр подався убiк: за кормою «Крилами» нуртував високий бiлий вал, потрапити туди – умить затягне й закрутить, залишить пiд водою назавжди.

«Крилама» вiдходила повiльно. От вона закривае весь свiт, от вона вiдсунулась, от вона – силует, усе ще величезний, але щохвилi, то менший.

Розвiяровi знову вiдкрилося мiсто: високий Мiрте, ширяючи в хмарах, дозволяв дивитися на себе й капiтану на мiстку, i гекса, що тонув посеред моря. Хоча давнiше Розвiяру нiхто не казав, що вiн – гекса.

Сонце сiдало. Казали, що дивитись на Мiрте можна опiвднi, на свiтанку, при заходi, вночi, – з кожним поглядом це буде нове мiсто. От i тепер: бiрюзовi арки зробилися синiми, а рожевi – опалово-жовтими. Бiлi вежi взялися золотим. Шпилi тримали на вiстрях хмару, немов припнувши ii до неба.

Море не хвилювалось. Невелика хвиля то пiднiмала Розвiяра, то опускала. Там, де пройшла «Крилама», лишався на водi слiд. Розчепiрившись на поверхнi, бовтаючи у водi ногами, Розвiяр бачив, як далеко-далеко пливе митний човен, i ще один, i ще. Як слiдом за «Криламою» спрямувалося в гавань iнше судно – пiд жовтими й бiлими вiтрилами.

Вiн ковтнув солоноi води й закашлявся. Як вiн пам'ятав, нiхто не навчав його плавати.