Мідний король

Наглядач Роджi казав, що це скельнi черв’яки; тiльки великий маг може пiдкорити собi скельного черв’яка i примусити його гризти камiнь за наказом.

Тут усе було камiнне. Меблi. Посуд. Серця людей, якi служать тутешньому володарю, були, схоже, теж iз каменю. Удень сонце нагрiвало замок так, що на поруччi зовнiшнiх галерей вiльнi найманцi смажили собi яечню. У глибинi замку, у дальнiх покоях, освiтлених смолоскипами, було мерзло й холодно, i зi стелi крапала вода.

Розвiяру пощастило: його на нiч замикали в Схiднiй темницi.

Це було велике примiщення з единими вузькими й низькими дверима, з величезним проламом у стiнi навпроти – щось на кшталт вiкна, що виходило на схiд. Пiд проламом розлягалась безодня, далеко внизу дзюрчав струмок. Скеля поросла мохом, стiни й пiдлога Схiдноi темницi бiльше нiж наполовину були запнутi глибоким i м’яким зеленим килимом. Струмок, що починався десь нагорi, постачав рабiв свiжою водою i дозволяв умиватись.

Тут не бувало парких ночей. Розвiяр лежав на моховитому покривi й скiльки завгодно мiг думати про свое; за день до його появи в замку – разом з п’ятьма iншими рабами – у Схiднiй темницi сталась бiйка.

Когось скинули вниз.

У першу свою нiч у замку Розвiяр опинився серед мовчазних, пригнiчених, дуже потайних людей. Пiзнiше вiн дiзнався, що, недорахувавшись напередоднi раба, старший наглядач розлютився, звелiв суворо покарати винних i невинних, а двох призвiдникiв бiйки покарали аж до на-пiвсмертi. Вiдтодi мешканцям темницi заборонено розмовляти один з одним вiд сходу й до заходу сонця.

Утiм, Розвiяра цiлком улаштовував такий порядок.

Вiн лежав у тишi, слухаючи шурхiт струмка. Якщо зажмуритись – можна уявити, що валяешся на галявинi серед лiсу. Утекти зi Схiдноi темницi неможливо, але Розвiяр тiкав щовечора, просто заплющивши очi.

Уранцi, перед свiтом, i ввечерi, у пiтьмi, на стiнах де-не-де можна було розрiзнити лiтери. Колись тут сидiла письменна людина; звали його Укi-Проводир, вiн видряпав на каменi свое iм’я й десяток непристойних слiв – мабуть, усе, що знав.

Вiн же – а може, iнший раб – намалював, як умiв, голу жiнку з маленькою головою й широчезними, як корма в галери, стегнами. Крiм цих надписiв i малюнка, в темницi була ще одна, дуже дивна, позначка на стiнi. Розвiяр довго до неi приглядався, перш нiж зрозумiв: це теж слово. Колись, переписуючи книги чужою мовою, вiн навчився розумiти iншу мову, хоч i не знав, як вона звучить.

Слово, вишкрябане на замшiлiй стiнi, значило «пам’ять».