Мідний король

Розвiяр усмiхнувся, заплющив очi, притулився потилицею до м’якоi замшiлоi стiни; так букви виднiлися навiть чiткiше.

– …i зустрiвши його, вона запнула завiсу, але свiчада й гобелени чули стогони i бачили, як коливався вогник нiчника…

Розвiяр перевiв дух. На цьому сцена перелюбу цнотливо закiнчувалася, далi йшла мова про вiдплату – коли з’явився корабель королеви квiтiв, щоби везти всiх чесних жiнок на свято, крамарева дружина зiбралась туди теж, але палуба…

– Зажди, – хрипко сказав наглядач. – Далi я знаю… Давай ще раз iз того мiсця, де вона любила спати на перинах.

– Хочеш, я запишу тобi? – несподiвано запропонував Розвiяр.

Роджi мигнув короткими вiями:

– Як це?

– Принеси менi чистий аркуш. Я запишу тобi цi слова, i ти зможеш читати в будь-який час. Удень, уночi, увечерi…

– Побалакай iще! – Очi в Роджi звузились. – Я, щоб читати… та хiба це вояцька рiч?

– Ти неписьменний? – пiсля паузи здивувався Розвiяр.

Роджi хотiв дати йому штурхана, але Розвiяр ухилився.

* * *

Уранцi йшли на роботу.

Снiдали на ходу – кожному по коржику, та ще по солодкому кореню, та по вареному яйцю чиркуна (цi чорнi пташки колонiями селились i в скелях, i в замку, не розрiзняючи, де яка розколина, i по стелях бенкетних зал). Вода струменiла вздовж кожноi улоговини в скелi, стрiчками водоспадiв зринала з балконiв – вiд чого, а вiд спраги раби не потерпали.

Роботи в замку було досить. Тягали камiння в каменярнi, крутили коловорот, плелися в колесi, мов iздовi щури, урухомлюючи пiдойму.

Замок продовжував будуватись: усе глибше в скелю заривались ходи. Усе вище пiднiмалися новi вежi. Частину рабiв навчали вiльнi найманцi – мiшати розчин i класти камiння в мури. Розвiяр хотiв би навчитися теж – але тут наглядачiв схвилювала новина, що «вогнянка понеслась», i Розвiяра поставили за носiя.

Яйцекладна тварюка вогнянка мешкала в скелях над замком. Дорiжка йшла зигзагом – десять поворотiв нагору, десять поворотiв униз. Шестеро наймолодших рабiв, у тому числi Розвiяр, тягали в замок яйця вогнянки.

Нагору належало бiгти щодуху. Десять поворотiв з пустим коромислом, одинадцять тисяч крокiв. Там, нагорi, перепочинок поряд iз гнiздом; житло вогнянки було загороджене камiнним валом, над ним нависали залiзнi поперечини, схожi на реi. З-поза валу бурхав чорний дим – то густiше, то рiдше. Вантажники – вiльнi найманцi в шкiряних шоломах – з допомогою блокiв, важелiв i держалець витягали з ями лискучi вiд сажi, розпеченi яйця.