Мідний король

Перев’язували iх мотузками, вимоченими в жовчi двоголовоi болотяноi змii, i вiшали на палi-коромисла. Розвiяр, пiдхопивши на плечi коромисло, iшов тепер униз – одинадцять тисяч крокiв. Десять поворотiв. Вузька стежка, суцiльний камiнь, сонце пече, i на кожному поворотi наглядач.

Іти донизу належало повiльно й дуже обережно, щоб нi в якому разi не оступитися, не впасти, не пошкодити ношу. За надтрiснуту шкаралупу носильникам обiцяно болючу страту – це саме собою було дивно, адже раби чимало коштують. Але ще якась тяжка таемниця була пов’язана з яйцями – Розвiяр страшно томився на спуску, хоча нагору здиратися, здавалося б, важче.

Виснажував страх спiткнутись, пошкодити ношу, але не тiльки це; яйця обрисами нагадували потворнi чорнi голови, i нелегко було бачити, як вони розгойдуються праворуч i лiворуч, на кiнцях коромисла.

Згинаючись пiд вагою ношi, ляпаючи по камiнню зашкарублими п’ятами, вiн думав про iнше, забував про роботу, «звiльнювався». Тодi очi його замiсть камiнноi стежки бачили склепiння велетенського лiсу, глухi закутки, де напнуте павутиння з застряглими в ньому пташиними скелетиками.

Багатояруснi хащi, де пiд корiнням i над корiнням, у травi й у куширах, у переплетеннi лiан, у коронах i пiд коронами, як пiд склепiнням палацу, вируе вдень i вночi життя…

На третьому поворотi стежки – якщо рахувати згори – вiдкрився краевид ущелини. Розвiяр щоразу тамував вiддих, забачивши чорне провалля з бiлою пiною потоку на днi i протилежну скельну стiну, де маяли стрiчки водоспадiв.

– Агов! Годi ловити гав!

Розвiяр ступав далi, спустивши голову.

На п’ятому поворотi вiдкривався замок. Теж скеля, але з видовбаними ходами й галереями, балконами, вежами, сторожовими постами; у нижнiх ярусах розмiщувалося «мiсто», де жили вiльнi найманцi з родинами, головно ремiсники. У середнiх ярусах мешкала варта, i десь нагорi, серед багатьох камiнних веж, пiд склепiнням палацу, гнiздився володар, якого Розвiяр нiколи не бачив. Над замком пiднiмались дими, товстi й тонкi, чорнi й бiлi.

Розвiяр спитав якось у Роджi, нащо потрiбнi яйця вогнянки. Той велiв замовкнути й нiколи про це не говорити. Потiм, озирнувшись, повiдомив крiзь зуби: якщо Розвiяр випадково подряпае шкаралупу – вiн, Роджi, засмутиться. Йому, звiсно, начхати, скинуть Розвiяра в яму з гнилим м’ясом чи просто пiдвiсять на гак, але iсторii про жiнок Роджi подобаються, тому Розвiяр мае бути обережним – i нiмим, наче морська змiя.