Мідний король

Без слiду.

Знову зробилося темно.

* * *

Уранцi його привели до володаря. Той сидiв у крiслi на широкому напiвкруглому балконi, а поряд стояла на триногiй пiдставцi велика далекоглядна труба. Розвiяр колись бачив схожу в руках капiтана «Крилами». Щоправда, капiтанська була менша.

Варта вийшла. Небо, повите мармуровою сiточкою хмар, було схоже на морську воду – таке ж синьо-зелене, неспокiйне. З балкона на три сторони вiдкривались навколишнi скелi: через гострий контраст свiтла й тiнi в iхнiх обрисах увижалися скривленi, лютi обличчя.

Профiль володаря з його зламаним носом здавався частиною цих гiр.

Знизу, з ущелини, ледь чутно долинав шум води. Цей шум супроводжував Розвiяра всю нiч. Слухаючи придушений стiнами рокiт, потрiскування напiвостиглого камiння, шелест вiтру в продиховинах, вiн то метався по камiнному мiшку, то валився без сил на солому.

Йому здавалося, що стiни в темнотi стискаються i стеля нижчае. Вiн зусиллям волi гамував панiку, i тодi стiни, невидимi, зникали зовсiм i Розвiяр опинявся сам посеред величезного темного свiту.

Ще вчора вiн був ручною твариною, в’ючаком, тяглом, як-от пацюк у барабанi. Вiн був твариною, свiт перед його очима плив, невиразний i каламутний, а сьогоднi, тепер, немовби спала полуда. Немов очистили вiд багна й тванюки жовтий кiстяний клинок.

Уявити тiльки – вiн сам спрямував личинку до води! Адже мiг захопити володаря i, загрожуючи його життю, диктувати своi вимоги! Як же можна було програти, маючи в руках могутню зброю?!

У темрявi вiн налетiв на камiнну плиту i забив великого пальця на правiй нозi.

Бiль несподiвано допомiг заспокоiтись. Розвiяр вирiшив, що нiчого ще не скiнчено, завтра його поведуть на страту або ще куди-небудь поведуть, i тодi вiн устигне зробити хоч що-небудь: вирватись, або захопити заручника, або, у найгiршому разi, зiстрибнути зi скелi, прихопивши з собою катiв. Його жахала едина думка: нiкуди не поведуть, кинуть тут без iжi й води, у тишi, темрявi – помирати.

Мiдний королю, Мiдний королю… Вiн знов ошукав Розвiяра, не подав того, що потрiбно, – хоч Розвiяр i вiддав йому найдорожчу рiч.

Замiсть свободи прийшли розчарування й злiсть, i шалена жага дiяти – чим це допоможе бранцю в камiнному мiшку?!

Над ранок вiн майже заспокоiвся. Лежав тихо, уп’явшись у морок, i думав про звiруiнiв – хто вони, звiдки вони взялись i навiщо. Думав про володаря – скiльки волi та часу, скiльки грошей та влади знадобилося, щоб видовбати – вигризти – в скелi його замок.