Мідний король

Пiдеш зi мною?

Вона дивилася благально:

– Навiщо… Я вже звикла… Пiймають – уб’ють… Я боюся!

Вiн усiвся на матрац. Вона гадала, що це кiнець розмови, й звикло потяглася до зав’язок сукнi на горловинi. Розпустила iх, повела плечима; сукня зiслизнула, оголюючи плечi та груди.

Розвiяр сидiв наiжившись, тримаючися за матрац iз такою силою, мов це була скiпка в розбурханому морi. Вiн мае право на Джаль, тут, тепер, до самоi пiвночi. Так само як i Кривуля, як старий Тис, як будь-який вартiвник або охоронець цього замку.

Чи варто докоряти дiвчинi, якщо вона не згодна мiняти усталений, звичний порядок на смертельну небезпеку, на страх, на тягар утечi?

Джаль устала, зронивши сукню на пiдлогу. Вона була тонка, смаглява, геть-чисто як жiнки Золотих, яких уявляв собi Розвiяр, сидячи на островi з маяком i дивлячись на далекий Мiрте. Але тi жiнки були неприступнi, iх треба було купувати за великi грошi, або захоплювати силою, або брати за себе, бувши небiдним, вельможним, чистокровним Золотим.

А Джаль, яку Розвiяр жадав давно й безоглядно, стояла перед ним нага й зовсiм покiрна.

Вiн кинув ii на матрац – квапливо й грубо. Вона була дуже слухняна й навiть старанна, ii губи розтягалися в усмiх. І Розвiяр цiлував цi напруженi губи, а потiм, вiддихавшись, повторював, дивлячись в очi:

– Я викраду тебе, зрозумiло? Сьогоднi викраду звiдси… ти мене чуеш?!

Вона страдницьки всмiхалась.

Розвiяр вийшов вiд Джаль за годину до пiвночi, розгублений i злий. На балконi нiкого не було – служницi вiдпочивали сьогоднi, тим бiльше роботи iм буде завтра, коли сотник приведе хлопцiв з перевалу…

Вiн став бiля загорожi, але побачив не зорi над зубчастими стiнами чорних гiр.

Йому привидiвся лiс навколо рiдноi домiвки, галявина, вiдвойована для злакiв, i зграя бiлок, що хвилею ринуть по обнiжку.

Колись вiн побачить iх. І можливо, упiзнае серед них свою матiр.

* * *

– У мене е для тебе робота, мудрагелю.

– Книга? – вирвалось у Розвiяра.

 – Але ж тепер…

– Заткни пельку!

Володар стояв на напiвкруглому балконi, дивлячись на гори. Унизу, в ущелинi, ревiв потiк, пiдсилений розталими снiгами. Розвiяр щойно прибiг iз казарми; хвилиною ранiше повернувся малий патруль, точнiше, тi, хто вiд нього лишився, – Кривуля, поранений у руку, i Тарi-Колесо. Падаючи з нiг, чатовi повiдомили, що на селище Нижнi Печери напали звiруiни, почасти перебили, почасти розiгнали пастухiв i взялись завертати череди.