Мідний король

Перед замком не було площi, куди став би народ, що висипався з камiнних нiр, тому юрба хвилювалась, товпилась, виплескуючись на галереi, на стiни, здиралась на поперечини лебiдок i насосiв. Навкруги вершника-Розвiяра лишався вiльний простiр, i ранкове повiтря тремтiло, нагрiваючись, над крилами чорноi личинки.

Запала тиша; усi дивились на Розвiяра, а вiн уперше розгубився.

– Навiщо ти притягнув це? – спитав володар, i в його голосi була гидливiсть.

– Це полонений…

Володар побiжно глянув на юрбу.

– До роботи, – сказав коротко, скинувши оком понад головами.

Володар повiльно спустився назустрiч Розвiяру. Той, скреготнувши зубами вiд болю, вибрався з сiдла. Володар довго роздивлявся звiруiна, а чотириногий мовчав i глядiв у землю.

– Дарма, – сказав володар. – Вiдведи до потоку, накажи личинцi вбити його, тiло скинь.

Розвiяр радше вiдчув, нiж побачив, як завмерли вкритi шерстю боки.

– Накажи личинцi стрибнути в потiк. Тодi пiднiмися до мене. – Не дожидаючись вiдповiдi, володар розвернувся й попрямував назад у замок. Розвiяр смикнув за мотузку; чотириногий пiшов за ним несподiвано покiрно. Вiд його лап залишалися в курявi круглi невиданi слiди.

Вони поминули комори, кам’яницi, де зазвичай розвантажувались каравани. Нiхто не смiв iти слiдом. Спустились по вузькiй стежцi – точнiше, Розвiяр спустився, вогнянка просто злетiла, а звiруiн зiйшов поряд зi стежкою, i диву гiдне було, як легко вiн ступае по крутому сипкому схилу.

Спинилися над потоком. Стримiли з води чорнi скелi, мов нерiвнi зуби, вода вирувала мiж ними й падала в глибокий казан, поверхня якого була вкрита клаптями пiни. Чотириногий дивився на цю пiну, наче надiючись прочитати в ii мереживному малюнку дещо дуже важливе. Личинка, байдужна, усiлась на камiнь за декiлька крокiв.

Розвiяр озирнувся на замок. Звiдси, знизу, було видно тiльки верхiвки веж.

Ревiла вода. Чи розчуе вогнянка наказ? Їй однаково, у неi нема вух, вона виконуе волю, а не слова…

Чотириногий ледь повернув голову. Розвiяр побачив його вухо, прикрите злиплими пацьорками волосся, запалу щоку й кiнчик гострого носа. Вiн мовчав i не вiддавав наказу; iшов час, володар чекав. Бiлi клаптi пiни кружляли над камiнням у потоцi.

Розвiяр мовчав. Вогнянка сидiла, склавши крила.

Чотириногий круто розвернувся – немовбито зважившись.