Мідний король

Продiв у нього ноги так само, як це робили вершники, – п’ятами всередину, носками назовнi й угору. Перед ним опинилася звiруiнова потилиця – людська похилена потилиця. Напiвлюдина низько опустила голову.

– Іди за мною, – сказав Розвiяр вогнянцi. – І не вбивай його, поки не скажу!

Горяни, витрiщивши очi, дивилися йому вслiд. Але не менш уражено втупилися його власнi товаришi, вартiвники.

* * *

Розвiяр iхав верхи вперше в життi. Шал битви висихав на ньому, як вода: ломило бiк, поранений кiгтями. Усе сильнiшав бiль у правiй руцi, набрякла кисть, пальцi зробилися чужими.

Лiвою рукою вiн утримував мотузку, накинуту на шию звiруiну замiсть гнуздечки. Поряд iшла вогнянка.

Пiднiмалося сонце. Потiк на днi ущелини гуркотiв i плювався пiною. Полонений, повiльно переступаючи лапами, вряди-годи повертав голову, неначе мимохiдь, до навислого над прiрвою краю стежки.

– А от не кинешся, – сказав Розвiяр майже весело.

Напружилася гола засмагла спина з бiлим шрамом на лiвiй лопатцi.

– Любиш життя, правда? – Розвiяр здушив звiруiновi боки чобiтьми.

Його все сильнiше мучив бiль, хотiлося говорити, вiн не мiг утриматись. – Ну стрибни, спробуй.

Вiн смикнув на себе мотузку. Полонений захрипiв i закашлявся.

– Пiшов швидше! – крикнув Розвiяр. – Пiшов!

Чотириногий прискорив крок. Потiм пустився вчвал, умисно жорстоко й нерiвно, так що Розвiяра стало пiдкидати в сiдлi й вiд болю потемнiло перед очима.

– Стiй!

Полонений зупинився, i водночас зупинилася вогнянка. Розвiяр перевiв дух.

Простiше за все було вибратись iз сiдла й пiти пiшки, але вiн хотiв з’явитись у замку саме так – верхи, з вогнянкою при нозi.

– Пiшов, – скомандував Розвiяр глухо. – Помалу.

Його товаришi вiдстали. У замку вже знали, чим закiнчився нiчний бiй, – хлопцi-носильники принесли важкопораненого. Дозорець на баштi побачив Розвiяра першим; назустрiч вийшов наставник Бран, який щойно повернувся з перевалу, iз ним вартiвники й молодша десятка. Раби покинули роботу, наглядачi з’явились поглядiти на невидане видовище, iз вiкон, з галерей, з балюстрад дивилися слуги й жiнки.

Розвiяр випрямився в сiдлi, намагаючись забути про бiль. Його полонений нижче спустив голову. Вогнянка сумирно склала на спинi сiрi крила, укритi попелом, немов пилком.

Вiн проiхав уздовж нерiвного шерегу витрiщак. Вiн чув уражений шепiт за спиною. Люди витрiщалися на чотириногого й сахалися вiд вогнянки.

Володар вийшов на балкон. Розвiяр натягнув мотузку, наказуючи звiруiну зупинитись.