Мідний король

Їх можна буде продати знавцям, цi книжки: окрiм вiршiв, там е рецепти страв iз людського м’яса.

– Я зрозумiв, – сказав Розвiяр. – Але я бiльше не переписувач. Я вартiвник у замку мого володаря, i тобi доведеться шукати кого-небудь iншого… щоб заслужити хвалу работоргiвця Нiгтя, якому ти служиш, Золотий!

І вигукнувши останнi слова, вiн одвернувся вiд полицi з сувоями. Над головою зашурхотiло; величезна тiнь на мить затьмарила свiтло, заколихались полотнища павутиння.

* * *

Кiмната переписувачiв виявилась, як i побоювався Розвiяр, маленькою i з низькою стелею.

Замiсть вiкон – продухвини, затягнутi павутинням. Товста свiча у високому ставнику. Повний набiр письмового приладдя, чиста оправа, баночка чорнила.

– Зiпсуеш папiр – нового не дам.

– Не зiпсую.

– Хоч крапля попаде на сторiнку книжки – чхнеш, плюнеш, – заплатиш головою. Як не передi мною – перед Нiгтем, вiн людина проста, але винахiдлива в справi смертовбивства.

Розвiяр зручнiше всiвся на скрипучому стiльцi. Пiдняв очi на Золотого:

– Ти менi дозволиш працювати, нарештi?

– Працюй, – бiблiотекар доброзичливо кивнув.

 – Одна свiча горить чотири години. Шiсть свiчок – доба. Гляди за часом, переписувачу.

Вiн вийшов, зачинивши за собою дверi. Розвiяр лишився сам. Кiлька хвилин знадобилося, щоб подолати вже звичний страх – страх тiсного примiщення.

Звiдки страх? Адже тижнями вiн жив у трюмi, траплялося, сидiв у темницi, i боявся будь-чого – але тiльки не замкненого простору!

Книга «Хронiки звiруiнiв» лежала перед ним, «стиснувши сторiнки, мов щелепи».

Розвiяр глибоко зiтхнув – i розгорнув ii.

Карта! Якнайдокладнiша карта з безлiччю лiнiй, значкiв, надписiв. Їi малювали щонайменше десятком пер рiзноi товщини, виправляли, використовуючи лекала, штрихували, домальовували. У тьмяному свiтлi единоi свiчки Розвiяр роздивлявся цю карту, що розляглася на цiлу книжкову розгортку, i йому ворушилося волосся на головi.

У замку, коли володар вiдправляв його переписувати книгу, завдання здавалось простим i звичним: «Менi потрiбна ця книга якнайшвидше… Усе перепишеш до найменших дрiбниць, кожна рисочка може мати значення…»

Кожна рисочка мае значення.

Розвiяр згадав молодого звiруiна, якого вiдпустив, хоч мав убити.

За право скопiювати цю книгу володар вiддав вiтрильник. Їi вкрадено з iмперського сховища, i вона належить работоргiвцю Нiгтю, – але ж це просто книга, одна з багатьох, i якщо в нiй е карта – Розвiяр перемалюе карту!

Вiн узявся перебирати iнструменти.