Мідний король

Довго крутив у руках найтонше перо, поки воно не переломилось, i Розвiяр здригнувся вiд клацання. Вiн занадто довго вправляв-ся з клинками та луком, пальцi набули сили, утративши частину звичноi спритностi, – але вправнiсть повернеться. Варто тiльки почати.

Вiн приготував iнструменти, усiвся зручнiше, розгорнув чисту оправу – i занурився в роботу, забувши про страх замкненого простору.

* * *

Вони називали себе нагорами. «Звiруiни» – iм’я, дане ворогами; назва книги на обкладинцi була змiнена, вписана поверх iншоi назви, майже зовсiм стертоi.

Нагори тисячолiття мешкали серед хребтiв, укритих зеленню, i на безводних плато, i на берегах гiрських озер.

«Мати народжуе, за традицiею, чотирьох дiтей: двох майбутнiх матерiв, одного вершника й одного раба. Кожен вершник мае двi дружини, i вони належать також рабу, його брату. Якщо вмирае вершник у бою або на полюваннi, слiдом за ним мае померти його брат. Якщо вмирае дружина, то вершник може взяти за себе другу дружину. Якщо жiнка не може народити чотирьох, ii приносять у жертву озеру Плодючостi».

У людини, що написала книгу, був твердий, крупний, але дуже своерiдний почерк. Розвiяр скоро до нього звик i перестав помiчати дивноту в калiграфii. Перераховувалися клани, тяглись i перехрещувались генеалогiчнi гiлки, Розвiяр подеколи не розумiв, про що пише, – просто хапав рядки очима й отерплою рукою переносив на чистий аркуш. Вiн квапився: там, де мала знаходитися карта, що починала книгу, все ще було порожне мiсце.

Хвилюючись, що не вистачить часу, Розвiяр пропустив ii, вирiшивши лишити наостанок.

Вiн записав переказ про богиню Воф, яка стала матiр’ю першого нагора, завагiтнiвши вiд великого водоспаду в горах. Богиня була чотиринога, з гнучким хвостом i великими грудьми, i Розвiяр вирiшив був, що ось вона, розгадка, чому в тих самих матерiв народжуються й двоногi немовлята, i напiвлюди на чотирьох лапах. Але через сторiнку вiн надибав переказ про iншу богиню, тiлом схожу на людську жiнку, але з головою змii, i вона теж народила першого нагора, завагiтнiвши вiд живоi скелi.

Цих богiв та богинь було декiлька сотень, вiд них вели свiй родовiд рiзнi клани, i Розвiяр працював, не пiдiймаючи голови, поки свiчка не зашипiла, догоряючи. Тодi вiн квапливо запалив од недогарка нову свiчу i, не помiчаючи болю в спинi, продовжив зачерпувати рядки очима – i виливати iх iз кiнчика пера.

Вiн переписував довгi списки iмен i думав про автора цiеi книги.