Мідний король

Той не був звiруiном, згадував Імператора й Шуу, а значить, походив з Імперii. Володар сказав – «iмперський землемiр»; карта, помiщена на початку книжки, була гордiстю автора, вiн раз у раз посилався на неi, називаючи «найновiша i точна карта». Догорiла третя свiчка, а Розвiяр не переписав iще й чвертi.

Йому не хотiлося iсти. Вiн пив з боклажки дрiбними ковтками, намагаючись розтягнути задоволення. За часiв, коли вiн був рабом в Агля, йому траплялося переписувати по цiлих двi доби – а тодi ж вiн був хлопчиськом; от i тепер вiн неодмiнно впораеться.

І карту перемалюе достоту, як в оригiналi.

Нагори числили роки за зимами й веснами ватажкiв. Кожен клан мав свое лiточислення. Двiчi в iсторii – як вона записана була у «Хронiках» – робилися спроби об’еднати клани единою владою. Першого разу це спробував зробити вершник на iм’я Бiлий Ручай – на короткий час об’еднав три наймогутнiшi клани, але потiм його зарiзали, спiлка розпалась, i справа скiнчилася братовбивчою вiйною.

Другого разу на чолi кланiв зажадав стати раб, напiвлюдина, що була магом; Розвiяр потер запаленi очi. «За кiлька рокiв до його народження поселення клану Роси вiдвiдав чоловiк, що звався Бродячою Іскрою… Клан Роси, на вiдмiну вiд багатьох сусiдiв, не вбивав чужинцiв i коли-не-коли давав притулок заблукалим у горах подорожникам. На знак подяки бродяга змурував камiнну пiчку в оселi ватажка. Небавом старша ватажкова дружина народила хлопчика-раба, що володiв магiчним даром. Усiм вiдомо, що маги народжуються в оселях, де Бродяча Іскра змуруе вогнище».

Розвiяр приблизно порахував роки, i в нього не лишилося сумнiвiв: той, про кого вiн тепер читае, покоiться в шахтi пiд камiнним замком володаря. Це вiн приручив скельних черв’якiв, вiн знайшов гнiздо вогнянки, вiн побудував замок. Це вiн зажадав стати единим ватагом усiх нагорських кланiв.

«Вiйна тривала двадцять рокiв. Ватагове iм’я було Ранок-Без-Похибки. У багатьох непокiрних кланах люди перестали називати ранок ранком, щоб не згадувати iм’я страшного чарiвника-раба».

Розвiяр вiдчув, що голова його хилиться до столу. На мить провалився. Отямився, лежачи щокою на аркушi. Свiчка догоряла, вiн ледве устиг запалити вiд неi наступну. Котра це свiчка? Вiн став рахувати й збився з лiку. Хотiлось погасити клятий вогонь, лягти на камiннiй пiдлозi, витягнутись, i хай буде що буде.

«Вiн припинив вiйну, але прокляв усiх, хто не бажав йому скоритись.