Мідний король

Вiднинi матерi не родили, як ранiше, двох майбутнiх матерiв, вершника й раба; вони народжували чотирьох матерiв, або трьох рабiв i вершника, або одну матiр i трьох вершникiв. Кажуть, розлютований, вiн готовий був вигубити все плем’я нагорiв; кажуть, вiн створив i прокляв якусь рiч, i якщо звiльнити прокляття – усi нагори помруть. Але чи правда це, i чи вистачить сили одного мага, щоб знищити величезне плем’я, i чи вистачить ненавистi – про це не знаю i не можу сказати точно. Іменем Ранку-Без-Похибки лякають у кланах дiтей – i тепер, по його смертi».

* * *

Вогник свiчки заколивався. До цього вiн стояв рiвно, як стовпчик, i тiнi не ворушились. А тепер вони здригнулись, i Розвiяр пiдняв голову.

В отворi дверей стояв бiблiотекар.

– Уже?! – Розвiяр похлинувся. – Тiльки десять свiчок! Ще не вийшов час!

– Просто зайшов поглянути, – сказав Золотий, мов перепрошуючи. – Вигляд маеш ти… жахливий.

Розвiяр зiтхнув. Мабуть, у нього були червонi очi; повiки розпухли й горiли вогнем, але робота йшла добре i наближалась уже до кiнця.

– А я не збирався прикрашати вашого життя, – сказав вiн сварливо. – Тому байдуже, який маю вигляд.

– Чому б тобi не поспати кiлька годин? Розбуджу, коли скажеш.

– Нi, – Розвiяр похитав головою. – Закiнчу – тодi.

– Хочеш води?

– Нi. Дякую. У мене ще е.

– Твоя правда, я служу Нiгтю, брудному работоргiвцю, – не мiняючи iнтонацii, сказав Золотий. – Але мене не це смутить… Я нiколи не зможу повернутись у Мiрте, лiтаюче мiсто.

– Я бачив його, – сказав Розвiяр. – Здалеку. Мене скинули в море з корабля, адже жоден гекса не може ступити на землю Мiрте.

– А, – помовчавши, сказав Золотий. – Послухай, Резвi… Тобто Розвiяре. Рано чи пiзно ти захочеш знайти своiх родичiв. Не роби цього.

– Тому що вони пишуть вiршi на людськiй шкiрi?

– І тому. Тобi багато залишилось?

– Нi. Тобто… карта, на це потрiбен час.

– Вiзьми воду. – Золотий поставив на пiдлогу бiля дверей глек iз довгим горлечком.

* * *

Вiн прокинувся вiд глухого скрику. Був цей звук увi снi чи наяву – спершу не змiг зрозумiти.

У кiмнатi для переписувачiв було темно. Розвiяр сам загасив останню свiчку, щоб поспати хоч трохи. Копiя книги, точна i повна, з картою, лежала поверх оригiналу, вкраденого з Імператорськоi бiблiотеки, i Розвiяр спав, сидячи за столом, поклавши голову на м’яку шкiряну оправу.

У кiмнатi ходив протяг, якого не було ранiше.