Мідний король

Розвiяр вiдбив клинок важкою книжкою, повернувся навколо себе й кулаком майже влучив сиплому в щелепу, але той ухилився, i Розвiяр побачив кинджал. Запiзно побачив; вiн зрозумiв, що не встигае вiдбити удар. Вiн дивився, як просуваеться рука з затиснутим у нiй лезом, як летить до його горла – i не встигав ухилитись, бо рух мае своi закони. Розвiяр давно засвоiв з вишколiв сотника Брана: ти можеш дивитись, як тебе вбивають, i не вiдвести удару, тому що не вчасно замахнувся.

Лезо майнуло мимо, майже торкнувшись горла.

Власник зiрваного голосу засипiв, витрiщив очi й випустив кинджал. За його спиною в калюжi кровi стояв на колiнах бiблiотекар. Сиплоголосий смикнувся й повалився, мiж його лопатками стирчала стрiла – мов писальне перо, замазане червоним чорнилом. Майже одразу впав Золотий, впустивши маленький, мов iграшка, арбалет.

Тонкоголосий Кру вискочив iз коридора мiж стелажами, з розгону влипнув у сiре полотнище, заричав, розпорюючи павутиння клинком. Згори гепнувся павук i враз майнув назад пiд стелю – здобич виявилась не по його зубах.

Кру виривався, розкидаючи клаптi сiтки; Розвiяр пiдхопив клинок, що випав iз руки мерця, i вперше вбив – не з допомогою вогнянки, а власною рукою.

Золотий лежав на боцi, i його очi з медових перетворювались на блiдо-жовтi, майже прозорi.

* * *

– Що там було? Чому ти мовчиш?

Шлоп хвилювався. Розвiяр прийшов у готель удосвiта, ранiше за погоджений час, i його спершу не хотiли пускати, бо нiч у Фер – пора беззаконня.

Розвiяр прийшов з двома чужими клинками, погано вiдтертими вiд кровi, i книжкою, загорнутою в чийсь плащ. Вiн видер Шлопа з теплоi постелi й наказав рушати – негайно, одразу, як вiдчинять ворота.

Вдивившись у його лице, молодший iнтендант полишив розпити. Вони вийшли з мiста першими, ще до того, як повернулись вартiвники градоначальника; Розвiяр так часто озирався, що Шлоп упав у панiку й пустився майже бiгцем. Вони дiсталися до входу в тунель, коли вiзник, похмурий i синiй з перепою, пускав з мiсця сонних прилипачiв, а в триколцi сидiли, загорнувшись у ковдри, худющий купець iз Кипучки та його огрядна дружина.

Побачивши, як вiдходить триколка, Розвiяр перемiнився на лицi i кинувся навперейми. Вiн вискочив на дорогу, що вела в тунель, просто перед носом запряжених липучок, тi зупинилися, влипнувши лапами в камiнь, три-колка наскочила на них iззаду i мало не перевернулась.