Мігрант

– А потiм?

«Залежний громадянин не може вiдмовитись вiд свiдомоi дiяльностi».

– А повноправний?

«Повноправний громадянин приймае всi рiшення щодо свого життя, зокрема реалiзуе право на самознищення».

– Он як…

Крокодил подивився на своi руки. Пальцi позеленiли вiд трав'яного соку, нiгтi траурно взялися землею. Пiдлогу в будинку, здавалося, побила велетенська мiль. «Ще вирахують iз мого майбутнього хазяiна, – подумав Крокодил, – вирахують за шкоду, завдану мiграцiйнiй службi…»

– У чiм полягае тест – Проба – на повне громадянство?

«Низка завдань».

– І все?

«Низка завдань».

– Чи мае залежний громадянин право вiльно пересуватись?

«Так, якщо це не суперечить iнтересам громади та його власним iнтересам».

Крокодил подумав.

– Чи може залежний громадянин служити в мiграцiйному офiсi?

«Залежний громадянин не може працювати на позицiях, пов'язаних iз вiдповiдальнiстю перед громадою».

– Тобто нi?

«Нi».

Крокодил закусив губу.

– Що сталося на Землi?

«Інформацiя поза компетенцiею джерела».

* * *

Вiн прокинувся цiлком певний, що лежить у своiм лiжку, – ковдра вислизнула, а вiкно прочинене, i звiдти тягне. Вiн майже побачив двигтiння повiтря над батареею i край фiранки, що майорить через протяг. Вiн побачив кiмнату в найменших деталях – колiр i фактуру шпалер, неприбрану чашку на краю письмового столу, аркуш, що впав на пiдлогу… І вмить пригадав, що вiн не вдома, що вiн на iншiй планетi, а по Землi ходять динозаври, i нема вороття.

Вiн сiв.

У маленькому будиночку було вогко й прохолодно: вiкно розчахнуте, i на трав'яний килим, вiдрослий за нiч, випала роса. За вiкном непорушно стояв лiс: щось у ньому трiщало й сопiло, посвистувало й ворушилось, i всi цi звуки були нарочито затишними, комфортними, без жодноi нотки небезпеки.

Нiщо не iснуе вiчно.

Згори, на небi й у кронах, уже зовсiм розвиднилось. Унизу, при корiннi, стояв густий туман i налягав присмерк. Стiни дерев'яного будинку пахли смолою та пилом. Крокодил заплющив очi – й знову побачив свою кiмнату; подумки вийшов у коридор, почовпав у капцях на кухню, побачив плиту й холодильник iз кольоровими магнiтами на дверцятах… Вiн усе збирався подарувати iх синовi… хоча востанне вони бачилися три мiсяцi тому, i Светка повезла малого до Англii… Чи все-таки до Нiмеччини?

А якщо Светка з сином iз якоiсь причини не емiгрували – значить, вони лишилися на Землi, – то що ж iз ними сталося?!

Та штука в тiм, що жодноi Светки не iснуе.