Мігрант

І вона, i Андрiйко-молодший з'являться на свiт через мiльйони обертiв Землi навколо Сонця. Власне, й Крокодила нема; хто ж тодi сидить на травi схрестивши ноги i майже нечутно стогне крiзь зуби?

Вiн примусив себе звестися й умитися. Круглий глиняний тарiль так i стояв, повний води, поверхня його взялась ледь видною плiвкою.

Крокодил тикнув у воду плашкою на ланцюжку.

«Андрiй Строганов».

– Я хочу зробити запис. Для пам'ятi. Де… кора?

Вiн хотiв сказати «папiр», але в його новiй рiднiй мовi едине пiдхоже слово означало кору дерева.

Берест. Та й усе.

«Ви знайдете письмове приладдя у вiддiлi для письмового приладдя».

– Спасибi, – сказав Крокодил, додавши якнайбiльше сарказму.

Вiн обнишпорив хижу. Цього разу вiн знав, що шукати, i невдовзi знайшов тонесенький аркуш бересту, акуратно пiдвiшений на сучок. У край цупкого жовтавого аркуша була встромлена голочка – на кшталт стилоса. Крокодил видряпав свое iм'я, обережно, повiльно, долаючи невiдповiднiсть м'язовоi пам'ятi письменам новоi рiдноi мови.

Кривулi враз перемiнялися, стаючи схожими на роботу вправного калiграфа. Виходило гарно, Крокодил навiть замилувався. Кiлька хвилин вiн пробував писати, що спадало на думку, – окремi слова, цитати, лайки, що iх зазвичай малюють на парканах, урештi списав весь аркуш i розгубився. Торкнув написане пальцем; букви й слова зникли, наче й не було.

Тодi вiн поклав бiлий аркуш на траву й спробував виписати в стовпчик усi загрози iснуванню Землi, що iх змiг пригадати.

Тероризм? Вiйна? Епiдемiя? Вторгнення iнопланетян? Оце останне навряд чи: iнопланетяни, напевно, давно вторглися, куди треба, й зорганiзували вигiдний бiзнес – сприяння нелегальним мiгрантам… А нелегальним тому, що з Землi iх нiхто не випускав, нiхто не оформлював iм посвiдку на змiну мiсця проживання; якби земна спiльнота знала про те, що з-перед носа забирають цiнних фахiвцiв – била б на сполох, заборонила б виiжджати, закрила б кордони…

Крокодил осмiхнувся й зрозумiв, що губи розтрiскалися вiд спраги.

Вiн знову наповнив флягу; до речi, а чим вiн, Крокодил, такий уже цiнний, що його вивезено?

А чим цiнний Вень? Оптимiзмом, працелюбнiстю, умiнням пристосуватися? Гаразд, Вень – вiчний мiгрант, йому звично опинитися за сотнi парсекiв i мiльйони рокiв вiд домiвки. Та до чого ж тут Крокодил?

Вiн знову всiвся на траву й схрестив ноги.