Мігрант

Чоловiчок був вiртуальний, голографiчний. Стiна – справжня, бетон пiд скупою побiлкою.

– Ви дивуетесь, Андрiю Строганов, – сказав чоловiчок дуже переконано.

Крокодиловi довелося погодитись.

– Прогляньте запис, будь ласка.

Без паузи посеред кiмнати – на вiдстанi простягнутоi руки вiд Крокодила – з'явилося зображення. Ще одна людина. Уже кого-кого, а його Крокодил тут i не сподiвався побачити.

– Вiтаю, – сказав цей новий. – Трясця… незвично так-от спiлкуватися… Слухай, не дивуйся, не сердься. Я прийняв рiшення емiгрувати з Землi.

Пощастило, що е така можливiсть… Лишилася можливiсть, – вiн швидко озирнувся на когось, хто стояв позаду, невидимий Крокодилу. – Можеш повiрити – на Землi в тебе немае майбутнього. Це не емоцiйне рiшення, не iстеричне, це глибоко обдумане рiшення… Власне, твое. Хоч i прийняте трохи пiзнiше. Тобi все пояснять. Щасти!

Зображення зникло. Крокодил ще кiлька секунд дивився в порожнечу – туди, де щойно бачив себе, трохи схудлого, дещо нервового, але – себе, в цьому не було жодних сумнiвiв.

– Ось ваша заява, – чоловiчок, влиплий у стiну, кивнув на конторку в кутку кiмнати. – Там само договiр за вашим пiдписом, затверджений представниками Бюро. Щоправда, виникла певна тонкiсть… труднощi, ми обговоримо iх пiсля того, як ви ознайомитеся з документами.

Крокодил пiдiйшов до конторки.

У пластиковiй тецi лежали акуратно складенi аркушi формату A4. «Я, Строганов Андрiй Вiталiйович, бувши при здоровому глуздi й добрiй пам'ятi, заявляю про свое бажання назавжди залишити Землю, третю планету Сонячноi системи, осiсти в одному зi свiтiв, придатних для життя iстоти мого виду, чие мiграцiйне законодавство дозволяе iстотам мого виду довгий час перебувати…»

«Тут помилка, – подумав Крокодил.

 – Потрiбне уточнення перед словом «чие», iнакше виходить граматична нiсенiтниця. А краще взагалi переписати всю фразу. А ще – добре б прокинутися, – безрадiсно подумав Крокодил».

– Ви не спите й не марите, – ласкаво пiдказав потонулий у стiнi голографiчний чоловiчок.

 – Ви зважились емiгрувати за два роки пiсля того дня, коли вас у реальностi було вилучено. Цi два роки вашого життя пiшли на сплату за вiзу, необхiднi телепорти, а також на оформлення супутнiх документiв, медичний огляд i миттеве вивчення мови. Мабуть, це були не найкращi два роки вашого життя. Коли вас повiдомили, що з ними доведеться розстатися, ви не тiльки не засмутилися – зрадiли.

– Я зрадiв? – спитав Крокодил, щоби хоч щось сказати.