Мігрант

Може, ще прибуде хто? Ти не знаеш?

– Може, й прибуде, – сказав Крокодил.

І раптом вiдчув надiю. Може, тi, хто прибуде пiзнiше, справдi щось знають?

* * *

Решту дня вiн провiв, катаючись на монорейцi.

Подiбна до карети з гарбуза, кругла, iз величезними вiкнами, кабiна котила через лiс, пливла над урвищем i знову повертала в заростi. З'являлося й зникало вдалинi мiсто, схоже на скупчення спрямованих у небо голок. Кабiна ходила по колу, знаючи, що пасажир один i iхати йому нема куди.

Крокодил дивився у вiкно i згадував заяложенi рими.

Наприклад, «любов» i «кров». Слова не римувались. Уперше усвiдомивши це, вiн вiдчув дикий жах.

Палка-галка. Свiчка-пiчка. Анi найменшоi спiвзвучностi, а Крокодилу таки досi здавалося, що вiн думае рiдною мовою. Нi, головою вiн розумiв, що мову замiнено, але жахнувся оце тiльки тепер: на мiсцi рiдного, на старому пiдгрунтi, без дозволу вгнiздилося нарiччя Раа, що про нього нiчого не вiдомо, хiба тiльки те, що фонетично воно схоже на росiйську.

А росiйською не говорить нiхто в цiлому всесвiтi.

Якщо ж почнуть говорити, то через сотнi мiльйонiв рокiв. Якщо нiхто не наступить на метелика i Всесвiтне Бюро мiграцii не спроможеться на новий парадокс…

Уперше за всi цi днi вiн усвiдомив свою втрату – втрату мови. І був ладен несамовито кричати, але тут кабiна пригальмувала i до неi ввiйшли четверо мiсцевих: трое чоловiкiв i жiнка, усi в коротких широких штанах i дуже легких, майже прозорих сорочках. Жiнка мала в цьому вбраннi особливо ефектний вигляд; усi четверо кивком привiтали Крокодила, сiли навпроти й пiвголосом далi вели давно почату розмову: трое переконували четвертого, великого й огрядного чолов'ягу, що «дельта те за жодних умов не буде бiльше ста, а якщо буде, то всю систему треба будувати iнакше».

У iх присутностi вiн не мiг нi клясти, нi плакати. Вiн сидiв згорбившись i нишком розглядав груди незнайомоi жiнки, засмаглi, ледве прикритi тонкою тканиною. Жiнка не здавалася такою вже молодою чи особливо вродливою, але груди вона мала чудовi, а у вухах, як сережки, погойдувалися двi жовтi квiтки, i Крокодил не мiг зрозумiти, золотi вони чи живi.

Мiльйони рокiв до його народження, а вiн витрiщаеться на бабу. Усе добре, усе просто-таки чудово, але ii супутники вже почали коситися. А чи не завважать за домагання?

Вiн змусив себе вiдвести погляд i вп'явся очима у вiкно. І зразу виявив, що кабiна змiнила маршрут: цi четверо iхали туди, де Крокодил нiколи перше не бував.