Мігрант

На кормi стояв чоловiк у форменiй сорочцi, немолодий, смаглявий, босий.

Човен пiдплив до берега. За мовчазною командою пiдлiтки разом пiднялись i, струшуючи пiсок, стали по черзi всiдатися на борту. Крокодил устав, коли майже всi його новi товаришi були вже в човнi; лишилася вiльною тiльки вузька лавка на носi. Крокодил перемахнув через борт у всiх перед очима – не так спритно, як сподiвався. Здалось йому – якийсь шмаркач хмикнув?

Останнiм до човна влiз зеленоволосий Тимор-Алк. Усiвся, сопучи й часто ковтаючи, на едине вiльне мiсце поряд iз Крокодилом.

Лапи, розчепiренi по боках, здригнулися й пiднялись. Човен сiв глибше, готовий загребти бортами воду; поплавцi зашипiли, надуваючись, човен пiдстрибнув, нiби стрiмко втрачаючи вагу, i рушив.

Зник пiщаний берег, немов його злизали величезним язиком. Човен плив рiчкою, набираючи швидкiсть, без весел, без вiтрил, плив майже безгучно, i незабаром стало чути розмови.

Дiти знайомилися. Дiти реготали нарочито грубими голосами. «Автобус до лiтнього табору, ось що це таке», – подумав Крокодил.

Тимор-Алк мовчав. Вiн узагалi ще нiчого не сказав, як пам'яталося Крокодилу, крiм единого ламкого «так».

– Ти мiгрант? – по-приятельськи спитав Крокодил.

– Нi.

Крокодил здивувався. Сам вiн був готовий опинитися в ролi вiдторженця i не боявся цiеi ролi: все-таки життевий досвiд, хай iнопланетний, дае перевагу над шмаркачами. Та цей, блiдий i зеленоволосий, нiби заздалегiдь готувався до ролi жертви.

Насунулися заростi кущiв i вiдпливли назад. Небо наблизилось. Береги розступилися, i човен, пройшовши над бiлою мiлиною, попрямував у море.

Упала швидкiсть. Човен захитало з борту на борт. Знов зашипiли поплавцi. Човен вирiвнявся i, заново розганяючись, полетiв до горизонту, геть вiд берега, заростей, геть вiд гирла рiки.

Крокодиловi забило дух. Вiддавна, зi шкiльних рокiв, вiн не знав нiчого схожого. Давним-давно, бувши однолiтком цих хлопчакiв, вiн ганяв на дикiй швидкостi на мотоциклi, горлав пiснi й тiльки тодi – на вiльнiй трасi раннього недiльного ранку – так гостро вiдчував просторiнь, свободу, швидкiсть.

Вiн думав, це вiдчуття пiшло разом iз юнiстю й бiльше не повернеться.

Вийшло сонце. Поверхня моря спалахнула, всяка дрiбна хвиля прикинулась дiамантом; попереду – нове небо й новий свiт, новi можливостi. «Чорт забирай, – подумав Крокодил, – я вже хочу бути мiсцевим моряком.