Мігрант

Або мiсцевим космонавтом. Або… я ж нiтрохи не знаю, якi е справи та професii в цьому свiтi…»

Човен повернув, сонце зайшло за хмарину, i мана розвiялась. «Я пущуся невiдомо куди, незрозумiло навiщо, з самою лише слабкою надiею – зрозумiти, за якими ознаками цей свiт подiляе людей на повноправних i залежних. Я iду, щоби посiсти в цьому свiтi пристойне мiсце – i заразом з'ясувати, що менi пристало…»

Вiн знову поглянув на хлопчака, що сидiв поруч.

Парубок був зелений тепер уже й обличчям. Пiймавши погляд Крокодила, вiн стрiпнувся, швидко схилився за борт, i його знудило.

Ззаду засмiялись.

* * *

Години за три, коли в Крокодила щемiли од вiтру щоки, сльозились очi й трiскалися губи, попереду показалася смужка землi. «Весь укритий зеленню, абсолютно весь…» – утомлено подумав Крокодил.

Човен обiйшов тупий мисок i ввiйшов у бухту. Море тут було бузкове, хвилi здiймалися й опадали. На кам'яному березi чекала людина в коротких шкiряних штанах до колiн.

Крокодил примружив запаленi очi: мужиковi було рокiв тридцять. Провiдник? Тренер? Мiсцеве начальство?

Човен знову пiшов незграбно i, просiвши у водi, розвернувся до берега правим бортом.

– Сходьте, – негучно сказав чоловiк на березi.

Човен стояв над глибоким мiсцем, i берег височiв над водою сантиметрiв на тридцять. Претенденти розгубилися на якусь секунду; першим пiдвiвся вродливий парубок у сорочцi без застiбки, з широким комiром. Грацiйно стрибнув у море, вмить випiрнув, у два помахи дiстався берега, вилiз i – Крокодил роззявив рота – струснув iз себе воду неповторним тваринним рухом, вiд голови до п'яток.

Крокодилу завжди подобалося спостерiгати, як обтрушуються собаки, але щоб такий рух ефектно, та ще й красиво повторила людина – вiн не мiг уявити.

«Парубiйко – лiдер, – подумав вiн, дивлячись, як iншi пiдлiтки, осмiлiвши, вибираються з човна й лiзуть на берег. – Перед начальником удало козирнув i товаришам показав, що вмiе».

Вiн перевiв погляд на зеленоволосого поряд iз собою. Тимор-Алковi було погано. Крокодил вiдчував його запах – запах хлоп'ячого нервового поту.

Звiльняючись вiд пасажирiв, човен стрибав на водi, мов несповна розуму. Офiцер на кормi стояв, мальовничо поклавши руку на бiк, i дивився туди, де в горловинi бухти було видно обрiй. «Якби ж то опинитися на твоему мiсцi», – подумав Крокодил. Нiчого нiкому не доводити, а просто красиво стати на кормi.