Мігрант

– Щасти тобi, – подумавши, озвався Крокодил.

– А ти?

– Не знаю, – вiн справдi не знав. – Я не вмiю затягати рани з власноi волi.

Тимор-Алк завагався. Нахилився й вишукав у густiй травi жорсткий листок, за формою схожий на пiвмiсяць.

– Ось, пожуй, поклади на рану. Скласти регенерацiю не допоможе… Та принаймнi порiз загоiться швидше.

– Спасибi!

– Тобi треба було iхати назад, – сухо сказав Тимор-Алк. – Коли Махайрод сказав.

– Хто сказав?

Парубок поморщився:

– Айра… Тобi взагалi не варто було сюди приiздити.

Крокодил лайнувся крiзь зуби. Зацiкавившись, повторив лайку. Звичний смисл кудись щез, витiснений поетично-брудним образом «шмарклiв iз багатьох дiр».

– Не давай менi порад, парубче. Чому б тобi самому не поiхати? Чому не стати залежним громадянином? Це, кажуть, зовсiм не боляче!

Тимор-Алк подивився на свою руку зi шрамом. Стис пальцi в кулак i повторив лайку, що ii тiльки-но сказав Крокодил. І з того, як пролунав голос хлопця, Крокодил раптом здогадався: такими словами парубок узагалi лаеться вперше.

Спiвали птахи в лiсi, дзвенiли комахи, десь вiддаля воркотiв водоспад. Тимор-Алк, не дивлячись бiльше на Крокодила, пiшов до лiсу; вiн ступав повiльно, обережно ставлячи на землю босi ступнi. Потiм голосно зiтхнув – i перейшов на бiг.

* * *

Вiн повернувся до табору, пустого в цей час, знайшов пристрiй на кшталт запальнички, розпалив багаття, назбирав грибiв i з'iв iх, побалувавши себе захованим шматочком м'яса з учорашнього бенкету.

Ситуацiя здавалася безвихiдною.

З перших днiв на Раа йому дали зрозумiти, що переведення на Лiмб неможливе. На Кристал – тим паче. Про Землю взагалi годi й казати: поiзд, як то кажуть, пiшов. Годящий для мiграцii час Лiмба теж лежав у минулому Землi, але не так глибоко, як час Раа; жуючи м'ясо, Крокодил думав, що, коли вiн iшов, нi про що не пiдозрюючи, своею туманною, сльотавою вулицею, тодi на мiсцi Раа була хмара куряви, все, що лишилось вiд застиглого сонця й перетвореноi на порох планети.

Настане час, на Землi розплодиться людство, а вся ця темна зелень, бузкова вода, дурнi закони зникнуть безслiдно. Чи варто морочитися, складати iспити зi швидкiсного гоення ран, засмучуватися через статус залежного громадянина, якщо до моменту народження Крокодила вiд iхньоi цивiлiзацii не зостанеться й каменя?

Згаснуть супутники. Помруть усi нинiшнi жителi, i iхнi далекi нащадки, i нащадки нащадкiв. А на Землi не буде ще винайдено колесо.