Мігрант

Ідеальний спосiб уникнути часового парадоксу: не народилися ще метелики, на яких можна наступити, змiнюючи хiд iсторii. Та й не зможе метелик вiдлетiти так далеко вiд дому.

Клятi пiхви бовтались на боцi й дратували. Дуже хотiлося зняти iх i пожбурити в лiс, але Крокодил утримався: ще вимагатимуть здати реманент, а за втрату чи псування вирахують iз ресурсiв майбутнього «хазяiна-опiкуна»…

На думку про те, що шмаркатi хлопчаки поiдуть iз острова з посвiдченнями громадянина на шиi, а вiн, Крокодил, на все життя залишиться в статусi недiездатного, дитини, невiльника – вiд цiеi думки в нього волосся стало сторч.

Хазяiн-опiкун, що за езуiтське формулювання! Це навiть не рабовласництво, радше патерналiзм: хтось сильний опiкуеться слабеньким, нездатним без нагляду й контролю владнати свое життя. Вiн же «не пан собi» – значить, у нього мае бути зовнiшнiй хазяiн!

Крокодил стукнув кулаком по землi й тихо вискнув од болю: порiзана рука затягнулась, але не загоiлася зовсiм.

Вiд рiки долинули голоси.

Видно, Айрин загiн повертався iншим шляхом; схоже, iнструктор знову дозволив хлопцям купатися. Регiт, плюскiт, верещання яскраво нагадали Крокодилу лiтнiй табiр вiдпочинку. Якби не цi тесаки, не регенерацiя, не густа свiтла кров Тимор-Алка…

Крокодил устав i зiйшов до берега.

Айри поблизу не було. Парубки забавлялися: вчотирьох тримаючи Тимор-Алка, вони опустили його голову пiд воду й там, бiля самого дна, «вiдмивали» пiском.

– Ще потри! Вiн нормальний, вiн не зелений, вiн удае! – горлав круглоплечий, коротко стрижений парубок, iменi якого Крокодил не пам'ятав.

 – Потри ще пiсочком, зеленка зiйде!

Тимор-Алк виривався, дарма витрачаючи кисень.

Крокодил пiдiбрав камiнь, слизький вiд мулу, i, не розмахуючись, кинув у широку спину пацана, що держав Тимор-Алка за ноги. Камiнь завбiльшки з кулак улучив у праву лопатку, i то вiдчутно: парубок смикнувся й випустив жертву. Тимор-Алк запручався сильнiше, скористався розгубленiстю мучителiв i вирвався – зелений, як рiка.

Закашлявся, хапаючи повiтря ротом.

– Хоробрi? – спитав Крокодил, не пiднiмаючи голосу. – Усi на одного?

Йому дуже хотiлося битись, i кiлькiсть ворогiв не лякала. Хлопчаки на секунду розгубилися. Той, у кого Крокодил улучив каменем, намагався вивернутися, аби потерти спину.

– Мiгрант, – сказав круглоплечий, схаменувшись.

– А ми думали, ти вже вiдплив, – сказав ударений каменем. – І вже над тобою опiкунство оформили.