Мігрант

 – Чому в свiтi, доброзичливому до прийнятих мiгрантiв, раптом така нетерпимiсть до свого-таки – але напiвкровки?»

Айра мав рацiю: на «iсторiю та культуру» Раа Крокодиловi не стало часу. Та чому в оглядовiй iнформацii, що ii проглянув уважно, нi словом не згадано про зелених людей на Раа? Пам'ятаеться, в нього тодi склалося враження, що на планетi немае подiлу нi за расовою ознакою, анi за соцiальною…

Вiн майже задихався. Тимор-Алк, бiжучи попереду, кашляв. Нарештi, лаз, яким вони пробирались, перетворився на коридор.

Потiм стiни розступилися ще ширше, над головою проглянула смужка неба. Айра зупинився:

– Станьте пiвколом.

Група мовчки скорилась. Крокодил мимохiть опинився в самому центрi – прямо навпроти Айри.

– Це мiсце зветься плавильнею, – сказав iнструктор. – За весь час випробувань група приходить сюди тiльки один раз. Значить, можливостi щось виправити не буде.

За його спиною двигтiло розiгрiте повiтря. Пiд босими ногами лежала чорна i гладенька, як мармур, земля. Далi, метрiв за сто, на землi переливалися темно-червонi вогнi, неприемно схожi на пригасле вугiлля.

– Подивiться уважно, – Айра повернувся, широким рухом указуючи вперед. – Ширина того, що свiтиться, – тридцять крокiв. Це вугiлля, хлопцi. Вам слiд налаштуватися, зосередитися й перебiгти на той бiк дуже швидко. На тому боцi – спуск до моря, доступ до питноi води, медикаменти й спочинок. Усе зрозумiло?

Парубки важко дихали. Крокодил був ладен завити.

Ну навiщо?! Для чого? Навiщо повноправному громадянину вмiти бiгати по вугiллю?! І чому той, хто по вугiллю не бiгае, довiчно приречений на залежний статус?

– Вiд випробування можна вiдмовитись, – помовчавши, сказав Айра.

 – Дорога назад i прямцем додому.

Група стояла мовчки. Чути було, як потрiскуе розпечена земля, як шипить вогонь, як високо в небi, над розщелиною, кричить морський птах Нарештi, Полос-Над, вищирившись, виступив уперед:

– Можна починати?

«Вiн хоробрий, – подумав Крокодил, дивлячись, як ходять жовна на схудлому й закуреному виду парубка.

 – Це справдi хоробрi дiти. У моiй школi таких, як пошукати… один-два, та й годi.

– Добре, – Айра кивнув. – Бачиш те камiння?

Крокодил простежив за його рукою. Попереду, за поясом вугiлля, праворуч i лiворуч випиналися зi скелi бiлi каменi, мов iкла.

– Не озирайся. Не повертай назад. За каменi – й уперед, там побачиш, куди йти. На березi дочекаешся решти.

– Так.

Полос-Над повiв плечима. Зiмкнув пальцi перед грудьми й почав часто-часто дихати.