Мігрант

– Ну ти й покидьок, – сказав Крокодил.

– А ще?

– Кат. Садист. Весь ваш свiт стоiть на кiстках. Погане, лицемiрне, гниле, смердюче суспiльство.

– А ще?

– Я радо натовчу тобi пику.

– Я трохи сильнiший.

– А я трохи злiший. Що тобi зробили цi дiти?! Ти, здоровенний гевале! Це робота для чоловiка?! Ти наглядач, пригочин у…

Крокодил збився. У його новiй рiднiй мовi не було слова «концтабiр».

Айра з сумом кивнув:

– Я попереджав тебе багато разiв. І все одно ми повертаемося туди, звiдки почали: ти не пройдеш Пробу.

Крокодил лайнувся, як не лаявся нiколи в життi. Те, що мало пролунали, як брудний матюк, у його новiй рiднiй мовi обернулося вельми гидкою лайкою, але зовсiм iншого образного ряду.

І, вивергаючи з себе жахливi слова, вiн стрибнув на вугiлля. Плювати Айрi в пику, бити його, вбивати його вiн хотiв, отримавши спершу моральну перевагу.

Розлючений, навiть не вiдчував болю.

Взагалi.

Пробiгши декiлька крокiв, зупинився.

Вiн стояв на вугiллi й нiчого не вiдчував, крiм шерехатоi поверхнi пiд ступнями. Вугiлля було ледве теплим. Повiтря струменiло й дрижало навколо, але не вiд жару; дим подобав на чорнило, розчинене у водi.

Через червоне ряхтiння поля йшов, засунувши руки в кишенi, Айра. Копав вуглинки босою ногою:

– Випробування закiнчиться за бiлим камiнням. Там фiнiшна лiнiя.

Крокодил нахилився й торкнув «вугiлля» руками:

– Це що – фейк? Розiграш?!

– Це випробування, – утомлено повторив Айра.

 – Ну гаразд, доплентаеш до каменiв – вважатиму, що цей модуль ти склав.

* * *

За каменями виявився поворот, а за ним – вихiд iз печери, несподiваний, як у парку атракцiонiв. У бухтi з прозорою водою, з бiлим пiском i мальовничими струменями маленького водоспаду на скелi веселилися переможцi: валялись на пiску, реготали, купались i дiлилися враженнями.

Багато хто на вугiллi вiдчував жар, особливо в першi моменти. Нiхто й гадки не мав, що випробування «на бiль» виявиться випробуванням «адекватного сприйняття» i звичайнiсiнькою пробою хоробростi.

Кожен пишався собою, вiдважним, смiливим настiльки, щоби пробiгтися по вугiллю; кожен радiв собi, адекватному, – адже ж утямив штуку на серединi дистанцii чи бiля тих бiлих каменiв.

Тiльки Тимор-Алк сидiв на каменi бiля невеличкого озерця, утвореного водоспадом, сидiв згорбившись, опустивши ноги у воду, нi на кого не дивлячись.