Мігрант

– Хто вас навчае регенерацii? Батьки? Школа?

– Коли як. Узагалi всi.

– Тебе хто вчив?

– Бабуся.

Крокодил уявив собi стареньку з величезним ножем, що спершу рiже внука, а потiм навчае його гоiти рани.

– Тиморе, – сказав Крокодил – чому для вас так важливо бути повноправними громадянами? Я вiдчуваю, що це важливо. Чому?

Парубок дивився на вихiд iз бухти, де розбивалась об рифи хвиля.

– Добре, – скрадливо продовжував Крокодил. – Навiщо повноправному громадянину вмiння гоiти рани?

– Це не вмiння гоiти рани, – сказав Тимор-Алк майже з вiдчаем.

 – Як ти не розумiеш! Це вмiння бути бiльшим, нiж ти е. Робити неможливе. Людина – сама собi пан, це перший крок. Людина пануе над свiтом, це другий крок. Хто не пануе над собою – не запануе нi над чим. Залежнi – безпораднi, не панують, нiчого не вирiшують. Насправдi вони не люди…

– Так я i думав, – пробурмотiв Крокодил.

– Нi, – Тимор-Алк швидко виправився, – люди, звичайно. Та вони як дiти. Живуть, радiють, не приймають рiшень.

– А якi рiшення ти хотiв би приймати? – обережно спитав Крокодил.

Хлопчисько роззявив рота – i раптом насупився, прямо дивлячись йому в очi:

– Ти мене провокуеш? Як Камор-Бала? А потiм розповiси йому, що я тут наговорив?

Крокодил похлинувся, обурений.

Тимор-Алк, бiльше не дивлячись на нього, встав i, ледь помiтно накульгуючи, пiшов геть.

* * *

Крокодил проспав у затiнку, на пiску, кiлька годин. Пiсля сну почувався не стiльки вiдпочилим, скiльки розбитим.

Затерпла спина, ломило колiна, саднили ступнi, й дуже хотiлося iсти.

Вiдшукавши стежку, якою пiшли Айра з хлопчаками, вiн потихеньку полетiв iм услiд, сподiваючись, що жодних важливих тестiв не пропустив. Сказано було: «Увечерi складаемо регенерацiю». «До вечора, – думав Крокодил, – е час: сонце ще високо».

Сонце високо, колодязь далеко…

У лiсi перламутровими бризками снували метелики. Жуки найнiжнiших вiдтiнкiв, величезнi, як волоськi горiхи, хиталися на довгих травинках, пригинаючи iх до землi.

Пiд кронами безгучно металися тiнi – чи то птахи, чи то кажани, чи то ще яке-небудь диво мiсцевоi фауни.

Крокодил заблукав.

Оце щойно була стежка – i раптом ii не стало. Негустий пiдлiсок, жорстка трава, сплетене гiлля; вiн спробував повернутися по своiх слiдах, але скоро загубив iх, тому що притоптана трава пiднялася вмить.

Буде не зараховано, з сумом подумав Крокодил.