Печера

А з Лорою ще працювати й працювати…

Якщо, звiсно, Розганяй не виконае своеi погрози й не вижене недбалу асистентку Нiмробець у три з половиною шия.

– Слухай, Лоро… Менi тут… Передача буде про Рамана Ковича, головрежа Психологiчноi драми… Ти на нього не маеш нiяких виходiв? Ну, знайомих там…

Лора дивилася недовiрливо. У Лори був чудовий нюх – вона прекрасно зрозумiла, що найголовнiшого Паула так i не запитала.

– Кович? Не знаю, що тобi… А, на п'ятому каналi е такий декоратор, Стесь, хороший хлопець, вiн колишнiй актор i якраз з Ковичем працював… Пауло, а чого ти сьогоднi мов у воду опущена?

Хороший хлопець Стесь повiв ii курити на сходовий майданчик.

Зрiдка прикладаючись – з чемностi – до цупкого смердючого фiльтра, Паула дивилась, як хороший хлопець Стесь, сорокарiчний брюнет з породистим, трохи спитим лицем, жестикулюе димучою сигаретою.

– Кович?…

Стесь зробив паузу. Майстерну, наповнену внутрiшнiм драматизмом; власне кажучи, вся мова колишнього актора складалася з самих пауз, а слова, скупi й до краю багатозначнi, служили всього-на-всього рiденьким крiпильним прошарком.

– Кович… М-м-м. Час iде, а люди нiчого не вчаться. Нiчого, – Стесь примружився, мiряючи Паулу палаючим поглядом чорних очей. Кожен його жест був широкий, красивий i вивiрений; Паулi раптом спало на думку, що такий примружений крiзь сизий дим сигарети погляд вона вже не раз десь бачила. В кiно.

– Кович… Уся ця отара iдiотiв. Усе однакове, й вони кричать те, що кричить сусiд… А я, дiвчинко, – вiн раптом нахилився вперед, свердлячи Паулу очима, – а я нiколи в життi нiкому гузно не лизав.

Запишу, похмуро подумала Паула.

Стесь докурив. Задумливо кинув недопалок у залiзну урну, не влучив, скептично стис губи:

– Кович… Лайно твiй Кович. Падлюка й провокатор. У нас таких люблять…

Вiн раптом узяв Паулу за гудзик. Замисленим довiрливим жестом:

– Ти, дiвчинко, бережи честь змолоду. Ти, бачу, така гарна… Повнiсiнько iдiотiв, тiльки й думають… А ти пам'ятай! – вiн випустив Паулин гудзик, щоб повчально пiдняти пальця.

Паула похмуро кивнула.

Пiсля обiду Розганяй вилаяв ii за старi фiльми, якi вона мала привезти з фiльмотеки й не привезла. Фiльмотека була за два квартали вiд студii – Паула пiшла пiшки, i буйний переможний травень усiма силами атакував тугу, що гнiздилася в ii душi. Атакував i домiгся певного успiху – побачивши в дзеркалi вiтрини свое кисле блiде, похнюплено зморщене лице, Паула засоромилася й скоренько зобразила усмiшку.