Печера

Бо ми й так не вкладаемося в термiни… Потрiбнi статтi шукай у торiшньому «Театрi». У «Сюжетах». Крiм того, недавно щось було в «Плiткарцi»… Фiгура вiн помiтна, я його розкручу, як клубочок… Зателефонуй йому, вiзьми касети з виставами, якiсь аматорськi зйомки, все пригодиться…

– Вiн менi не дасть, – сказала Паула похмуро.

У Розганяя злетiли вгору брови:

– Он як? То навiщо ж ти менi потрiбна?… Учися, люба, розмовляти з людьми. Треба, щоб дав… Подзвони йому, похвали останню прем'еру, ну, що хочеш…

– Остання його прем'ера – лабуда без солi, – так само гiрко повiдомила Паула.

 – Усi бiгають i галасують, то голоснiше, то тихiше…

– Плювати, – Розганяй смачно вiдсьорбнув з кавовоi чашечки. – Знайди гарнi слова… Працюй. Хочеш зробити кар'еру – вчися.

Паула зiтхнула.

В офiсi працював телевiзор; секретарка Лора закiнчила телефонну розмову, кинула слухавку, радiсно кивнула Паулi:

– Зараз наш новий анонс iтиме, хочеш глянути?

З екрана всмiхалася дикторка третього каналу, Паула ii знала як неабияку заразу.

Дикторка говорила про перестановки в мiськiй адмiнiстрацii, про новий проект озеленення околиць, про вiдкритий Ярмарок iдей пiд патронажем Гуманiтарного унiверситету; Паула розглядала ii жакет. Елегантна споруда бездоганного крою, з пелюсткою на лацканi, нiби спецiально створеною для мiкрофона-петлички… Дикторка не зводила очей з камери, i мiльйони приемно вражених глядачiв думали, що вона дивиться iм просто у вiчi. Насправдi ж дама дивилася на рухомий рядок пiдказувача.

Секундна пауза; чарiвне обличчя вкрилося професiйним смутком:

– Мiська служба охорони здоров'я з жалем повiдомляе, що сьогоднi вночi пiшов з життя пан Петер Сухич, котрий був незмiнним мером столицi цiлих десять рокiв, аж до торiшнiх виборiв… Пан Сухич не страждав на смертельнi хвороби, однак солiдний вiк – йому виповнилося вiсiмдесят два роки – став причиною загального ослаблення органiзму… Сон його був глибокий, смерть настала природно.

Завтра о десятiй годинi ранку вiдбудеться жалобна хода, i городяни, якi бажають скласти останню шану заслуженому спiввiтчизниковi, можуть з'явитися на дев'яту тридцять до будинку мерii…

– Пауло, що таке? – здивовано запитала секретарка Лора.

«Сон Паули Нiмробець був глибокий, i смерть настала природно».

Паула ковтнула солону слину:

– Слухай…

Вона майже наважилася спитати, чи немае в Лори знайомого психоаналiтика. Наважилася спитати, проте в останню мить замовкла. Надто глибоко сидить заборона на соромiтне.