Печера

Не обертаючись, вона хитнула головою; Митик загорлав так пронизливо, що у Паули запаморочилося в головi:

– Ну давай…

Закусивши губу, вона загатила в Митиковi ворота три шайби пiдряд; на четвертiй вражене самолюбство юного спортсмена викинуло фортель, Митик з люттю жбурнув шайбу пiд крiсло й пiшов сердитись на кухню. Паула полегшено зiтхнула й знову вилiзла на пiдвiконня.

У принципi, вона може подзвонити в анонiмну психiатричну службу. Хоч зараз. Втiм, краще, зрозумiло, з телефону-автомата… Вона пояснить, що i як, i попросить поради.

Незручно й обтяжливо, та все ж краще, нiж… Зрештою, е ж якiсь стимулятори. Якi усувають сон. На день, на два… Скiльки людина може протриматися?… «Сон ii був глибокий, i смерть настала природно…»

Та нi, те, що витворяе цей сааг, – воно ж узагалi нi в якi ворота не лiзе!.. От кому треба звернутися до психiатра, якщо вiн, звiсно, не хоче, щоб його незабаром прибив, як скаженого, якийсь егер…

Митик пiдозрiло довго мовчав. Паула вiдiгнала важкi думки, посидiла, прислухалася, потiм тихенько встала й пiшла на кухню.

Ще в коридорi до неi долинуло зосереджене Митикове бурмотiння:

– Поворот, поворот… Пряма дорiжка… Поворот… Куди, куди?! Це не за правилами… Отут поворот, поворот…

Паула зазирнула.

Посеред кухнi стояв рачки захоплений Митик; з розсипаних кiсточок домiно складено було подобу лабiринту, i юний натуралiст водив по ньому прутиком з вiника, причому Паула не одразу роздивилася, що головним персонажем гри став очманiлий, середнiх розмiрiв тарган.

– Митику, тьху! Митику, яка гидота, негайно помий руки!

– Я його руками не торкаюсь, – буркнув Митик, не вiдриваючись од гри.

– Ану не муч комаху!

– Я не мучу…

– Ти слухатимешся чи нi?!

Скориставшись хвилинною неуважнiстю маленького дослiдника, тарган вирвався з лабiринту й пiрнув у щiлину пiд мийку. Митик обурено залементував; Паула мовчки взяла його пiд пахви й потягла у ванну, Митик вирвався, ображений, схопив пригорщу кiсточок од домiно й жбурнув об стiну:

– Ти! Нащо! Чого ти менi заважаеш?! Ти менi заважаеш!!

Паула плюнула, розвернулася й пiшла; хотiла замкнутись у своiй кiмнатi, але поверх незастеленоi постелi грудкою валялася нiчна сорочка, i Паула здригнулася, наче iй показали труп.

Так i не наважившись торкнутися до власноi постелi, вона взяла зi стола диктофон, папiр i ручку, вийшла у вiтальню, вмостилася в крiслi й почала розшифровувати якесь довге, нудне й безглузде iнтерв'ю.