Печера

Мить – i вiн почне думати про заборонене… Раман усмiхнувся. Вiн режисер, i тому його фантазiя вмiе просочуватися крiзь будь-якi табу.

Якби позавчора вночi вiн здiйснив те, чого так бажав, то дiвчина Паула нiколи б не прийшла до нього по касети.

Якби вiн дотягся до горла, позбавленого вовни… А вiн же нестерпно цього хотiв. З тiеi самоi хвилини, коли захоплена коло водопою жертва вiдмовилась гинути. Коли вiн промахнувся, а вiн не промахувався нiколи!..

Цей ii жест. Як вона потяглася рукою до залисинки – це було так само красномовно, якби вона просто крикнула йому у вiчi: «Я царна, царна, царна!!»

Раман труснув головою.

Подii в Печерi завжди пам'яталися йому туманно, уривками, проте лють i роздратування тiеi ночi йому не забути нiколи. Неначе вiн… так, це буде правильне порiвняння. Наче його кликала до себе прекрасна оголена жiнка, а коли вiн, розпалений, почув ii заклики – спокусниця втекла, граючись i глузуючи…

Проте яка незначна була ймовiрнiсть iхньоi сьогоднiшньоi зустрiчi!.

.

Хоча…

Тисячi людей щодня зустрiчаються на роботi, в транспортi, у театрi… Сьогоднi вiн розiгнав у Печерi зграю тхолiв, а завтра привiтаеться за руку з людиною, яку трохи не…

Імовiрнiсть зустрiчi завжди е.

Немае змоги ВПІЗНАТИ одне одного. У Печерi немае людей – е царни й сааги, барбаки та тхолi, iнша живнiсть, а якщо припустити, що три ночi пiдряд не сааг ганявся за царною, а Раман Кович ганявся за Паулою… чи як там ii… Еге ж, таке припущення добряче похитне основи свiтобудови.

Хоча, з другого боку, Раман Кович не несе нiякоi вiдповiдальностi за поведiнку дикого саага…

З пiд'iзду на вулицю Кленiв вислизнула дiвчина з дипломатом пiд пахвою. Навiть згори, з балкона, добре було видно й розпатлане волосся, i дивно згорбленi плечi, i непевнiсть, сум'яття в кожному кроцi; грюкнули, зачиняючись, дверi пiд'iзду. Молода мама, що стояла з дитячим вiзком по той бiк перехрестя, здригнулася й обернулась; дiвчина нервово понишпорила рукою в кишенi курточки, впустила на тротуар темний цилiндрик помади, подивилася на нього незрячим поглядом i якось розгублено подалася геть.

Раман Кович перервав своi роздуми, щоб устати й перегнутися через перила.

Нi, вiн не збирався накладати на себе руки. Вiн просто хотiв уважнiше подивитись на Паулу Нiмробець.