Печера

Не свистiло повiтря, яке розтинае стрiмким тiло, не ревiв хижак, упускаючи здобич…

Невже вчетверте?!

Вона поставила дипломат на пiдлогу й притулилася лицем до холодного залiза поштовоi скриньки номер шiсть.

Вона марить. Дод Дарнець, дивний журналiст, недарма придiлив iй стiльки уваги – i в денному свiтi, спокiйному й свiтлому, iй ввижаються примари Печери…

І вона уявила собi – не хотiла, але клята фантазiя вийшла з-пiд контролю – вона уявила собi, як вiдомий i шановний режисер Раман Кович вiдкидае вбiк нещаснi касети, одним стрибком наздоганяе жертву i встромляе жовтi, напевно нездоровi зуби в тремтливе горло непутящоi Паули Нiмробець.

* * *

Раман Кович не вирощував на балконi квiтiв, але й дерев'янi ящики, наповненi землею, викидати не спiшив. Зараз там зеленiла трава, цвiла самотня залiтна кульбаба та сiрими гiрками лежав попiл, що залишився од вiзиту приятелiв-курцiв.

Раман Кович вийшов тiльки для того, щоб ковтнути свiжого повiтря. Зараз йому дуже потрiбен був кисень; спершись на темнi вiд часу перила, вiн дивився, як по рудiй шапцi кульбаби повзе худа, якась понура бджола.

Балкон був кутовий; вiдразу двi вулицi, зеленi й тихi, лежали пiд ногами Рамана Ковича. Чудовий, престижний квартал, вулиця Кленiв та вулиця Надii; Раман укотре перевiв дух i важко опустився на низенький дерев'яний ослiн.

Вигнутi прути балкона огортали сидячу людину подобою клiтки; пiд дахом будинку навпроти билися за житлоплощу ластiвки. Раман зчепив пальцi.

Подiя, що сталася з ним три хвилини тому, була абсолютно неможлива й тому особливо лякала.

Вiн ПОБАЧИВ.

Байдуже, яка була з себе та дiвчина… як ii звали? Паула… Байдуже, бо дiвчина Паула була вдягнена так само, як сотнi iнших дiвчат, – якiсь джинси, щось коротке й обтисле, чи, навпаки, вiльне, балахонисте, чи те й те одразу… Раман давно не звертав уваги на таких звичайних, одна на одну схожих дiвчат. Обличчя, яке годi запам'ятати… Зате вiн чудово пам'ятав, яка була царна з залисинкою на грудях.

Ох, вiн запам'ятав ту царну, вiн думав про неi вдень, вiн сподiвався зустрiти ii вночi, тонкi танцюючi нiжки, дзвiнкi ратички, вуха-локатори, живiт з пiдпалинами i вiдчайдушнi очi кольору мiцного чаю…

Раман здригнувся, притисся лобом до залiзних прутiв. Чи е рiзниця, яка з себе дiвчина Паула… якщо з ii очей глянули на нього зацькованi очi його невпольованоi здобичi?!

Якийсь внутрiшнiй сторож поспiшив йому повiдомити, що вiн упираеться в непристойне.