Печера

– Ось, – Кович говорив повiльно, не зводячи напружених очей з рiзко зблiдлого обличчя вiдвiдувачки. – Тут перша дiя «Блакитного Рогу», а тут «Залiзнi бiлки» повнiстю… Вам що, погано?

– Нi-i…

Кович постояв, простягаючи iй касети; вона не рушила з мiсця, i тодi вiн, насупившись, пiшов до неi сам.

І знову через усю кiмнату.

Паулi захотiлося вiдступити.

Паулi захотiлося втиснутися в стiну, а краще – кинутися навтьоки.

Геть з величезноi й запиленоi квартири, по сходах униз, униз, щоб гримiла луна квапливих крокiв…

…згук ратичок, що б'ють об камiння.

Вона судомно стиснула мокрi вiд поту долонi.

Кович зупинився, не доходячи трьох крокiв. Утупився в гостю запитальним поглядом; знову простяг злощаснi касети:

– На…

Паула не дивилась на його руку. Їй цiлком вистачало обличчя.

Розумне, загалом, тверде до жорстокостi, вольове жовтувате лице сорокалiтнього чоловiка, що вигляд мае на всi п'ятдесят…

Але звiдки цей непристойний жах?! Ще хвилина – i iй термiново знадобляться послуги певного санiтарного закладу…

– На, Пауло, бери…

Вiн рушив уперед – вона сахнулася.

І раптом побачила в його очах замiсть змiцнiлого вже роздратування – якесь незбагненне збентеження.

Вони стояли одне проти одного – блiда дiвчина з дипломатом пiд пахвою i чоловiк у чорному светрi, що простягав iй двi барвистi коробки; тепер його рука помiтно тремтiла. Паула чула стугiн кровi у вухах.

Чоловiк у домашнiх капцях нiчим не нагадував могутнього звiра, чия морда на двi третини складалася з iкластих щелеп.

І все ж таки вона тепер точно знала, ХТО стоiть перед нею на вiдстанi трьох крокiв.

Їi рука мимоволi потяглася до шиi. До того мiсця, де сходяться ключицi, де вiтер холодить неприкриту шкiру. Де зараз повинна бути залисинка.

Кович помiтив ii рух. І раптом сполотнiв сам – аж посинiв:

– Пауло…

Вона вiдступила на крок. Потiм iще.

– Пауло, – в його голосi промайнула безнадiя.

Вона схлипнула.

Стрiмголов, притискаючи дипломат до грудей, кинулася геть. Заплуталась у величезному коридорi, перекинула триногий табурет, ударилася в дверi – не замкнено; вилетiла на сходи, вхопила ротом повiтря, з тупотом скотилася вниз – i тiльки тодi, у напiвмороцi першого поверху, в оточеннi синiх поштових скриньок, примусила себе зупинитися.

Нiхто за нею не гнався.